ПЕРЛАН
Культурний центр-музей «Перлан» – це один із найвідоміших та найпрогресивніших інтерактивних музеїв природознавства в Ісландії, розташований на вершині найвищого пагорба Рейк’явіка – Еськьюхлід. Будівля має унікальну футуристичну архітектуру: величезний скляний купол, який височіє над шістьма колбами-резервуарами. Ці резервуари раніше використовувалися (і частково використовуються досі) для зберігання гарячої геотермальної води міста.
Ідеї звести на пагорбі монументальну будівлю виникали давно. Найвідоміша з них описана у книзі відомого ісландського художника Йоганнеса Свейнссона К’ярваля у 1930 році – будівля зі скла та дзеркал, що відбивають сонце та північне сяйво. Натомість у 1939 році на пагорбі Еськьюхлід розпочали будівництво резервуарів для геотермальної води.
Лише у 1990-х роках до ідеї художника повернулися, коли постало питання щодо оновлення або знесення шістьох резервуарів з водою. За ініціативою колишнього мера Рейк’явіка Давида Оддсона було прийнято рішення перетворити конструкцію, яка акумулює природну енергію термальних джерел, розташованих під ним, в архітектурну пам’ятку. Резервуари перебудували і модернізували, а зверху звели величезний напівсферичний скляний купол. Сьогодні музей «Перлан» використовує два резервуари для експозицій Крижана печера та планетарій, а решта чотири, як і раніше, зберігають гарячу воду для міста.
У 1991 році культурний центр «Перлан» відкрився для відвідувачів.На першому поверсі нової будівлі з’явилися зимовий сад, галереї, фонтан, концертні сцени. На четвертому – розташувалася оглядова вежа з панорамними телескопами. Поверхом вище облаштований ресторан, який в нічний час підсвічують сотні вогнів. Родзинкою закладу є те, що будівля музею обертається. Конструкція робить повне обертове коло за 120 хвилин і цього часу достатньо, щоб розглянути всі околиці міста. На вершині купола встановлено маяк, який служить орієнтиром для літаків, що прилітають і вилітають з внутрішнього аеропорту Рейк’явіка. Вночі будівля підсвічується прожекторами, і Перлан видно з будь-якої точки міста.
У культурному центрі «Перлан» є «Музей воскових фігур». Він переносить відвідувачів в атмосферу знайомства з первісним і національним багатством народу Ісландії. У ньому гості дізнаються про те, як ісландці жили вдавнину, яких культурних традицій дотримувалися, і наскільки цікавою була їхня особиста історія еволюції. В цілому представлено 17 героїв.
Усі експозиції музею «Перлан» створені з урахуванням інтерактивності та дозволяють по-новому поринути у природу Ісландії, дізнатися більше про вулкани, геологію, птахів, воду, льодовики, крижані печери і загадкове північне сяйво.
Одна з головних виставок музею – «Крижана печера»
Крижані печери – це природне явище, що виникає в льодовиках у зимовий період. Ці дивовижні печери утворюються під дією потоків талої води. У центрі «Перлан» відвідувачі можуть побачити першу у світі штучну крижану печеру, збудовану всередині будівлі. Її довжина становить 100 метрів, а для її створення використали понад 350 тонн снігу з ісландських гір.
Після виходу зі штучної крижаної печери відвідувач потравляє до інтерактивної зони, яка присвячена ісландським льодовикам, їхньому минулому, сьогоденню та майбутньому.
Планетарій Аврора
У центрі «Перлан» відвідувач дізнаєтеся, звідки береться північне сяйво та як воно утворюється, а також почує давні легенди про це явище завдяки планетарію Аврора.Північне сяйво виникає внаслідок взаємодії магнітного поля Землі із зарядженими сонячними частинками.
В Ісландії побачити північне сяйво можна лише в період з кінця серпня до квітня, і для цього потрібна неабияка вдача. Але існує гарантований спосіб побачити це сяйво в Ісландії – відвідати центр «Перлан». Тут знаходиться єдиний в Ісландії планетарій, який використовує найсучаснішу систему проекції 8K та технологію об’ємного звуку, яка дозволяє повною мірою розкрити перед відвідувачем чарівну історію північного сяйва. У планетарії демонструють 25-хвилинний фільм, присвячений заворожливому північному сяйві. Над цим красивим короткометражним фільмом працювали відомі ісландські фотографи, письменники та музиканти, і він уже здобув безліч нагород.
Експозиція «У глибині вулкана» присвячена вулканічній геології Ісландії. Відвідувачі увійдуть до порталу Перлан і спустяться на 2000 метрів в глиб нашої Землі. Завдяки кінетичній скляній платформі та об’ємному звуку створюється ефект повного занурення в середину вулкана. Відчують, як оживає енергія земних надр, побачать сяйливу магму, почують звуки потужної вулканічної активності, що дарує унікальну можливість доторкнутися до сили природи. Тут можна дізнатися про тектонічні плити, землетруси, геотермальні зони і про те, як вулкани Ісландії змінювали ландшафт. Виставка розповідає, як ісландці живуть пліч-о-пліч з вулканами. Тут можна побачити, як виверження ісландських вулканів впливали на життя місцевих жителів, наприклад під час виверження вулкана Ельдфедль на Вестманських островах у 1973 році.
19 березня 2021 року в долині Гелдінгадалір, лише за 30 кілометрів від Рейк’явіка, на поверхню прорвалася лава. Це було перше виверження в цьому районі за понад 800 років, що перетворило тиху долину на вогняне видовище, яке прикувало до себе увагу всього світу. Протягом багатьох місяців люди приїжджали сюди, щоб на власні очі побачити геологічні процеси Ісландії в дії. У центрі «Перлан» можна знову пережити цю визначну подію завдяки кадрам, знятим із дрона, та ефекту занурення у звук, шоу оживляє енергію й красу виверження – від потоків розпеченої лави до захопливих краєвидів навколо вулкана.
На виставці «Сили природи» відвідувачі зможуть побачити, почути й відчути міць вулканів, землетрусів та геотермальної енергії.
Вулкани утворюються, коли під поверхнею Землі накопичуються тепло й тиск. Слабкі місця земної кори зазвичай розташовані вздовж ліній розломів – там, де тектонічні плити сходяться або розходяться, як це відбувається в Ісландії.
Ісландія розташована на Серединно-Атлантичному хребті – межі між Євразійською та Північноамериканською тектонічними плитами. Унаслідок цього країна схильна до вулканічної та геотермальної активності, а також землетрусів. Землетруси в Ісландії – це звичне явище.
Вулканічна активність в Ісландії настільки різноманітна, що дослідники частіше говорять про «вулканічні системи», а не про окремі вулкани. На острові налічується 30 активних вулканічних систем, кожна з яких охоплює вулкани різних типів.
Під час землетрусів сейсмічні хвилі поширюються як поверхнею, так і вглиб – до центру Землі та навіть крізь усю планету. Науковці використовують ці хвилі наче величезні внутрішні сканери, щоб дослідити глибинну будову планети. Фактично, більшість знань про надра Землі ми отримали саме завдяки вивченню сейсмічної активності.
Вулканічна активність в Ісландії настільки різноманітна, що дослідники частіше говорять про «вулканічні системи», а не про окремі вулкани. На острові налічується 30 активних вулканічних систем, кожна з яких охоплює вулкани різних типів.
Під час землетрусів сейсмічні хвилі поширюються як поверхнею, так і вглиб – до центру Землі та навіть крізь усю планету. Науковці використовують ці хвилі наче величезні внутрішні сканери, щоб дослідити глибинну будову планети. Фактично, більшість знань про надра Землі ми отримали саме завдяки вивченню сейсмічної активності.
Землетруси також відіграють важливу роль у геотермальній енергетиці Ісландії. Вони утворюють тріщини та підземні порожнини, куди просочується вода; там вона нагрівається й повертається на поверхню. За умови правильного підходу землетруси можна вважати цінною природною силою.
Розташування над вулканічним плюмом і рифтом у земній корі забезпечує ісландцям доступ до чистої та недорогої геотермальної енергії. Вода з льодовиків, озер і дощів просочується в ґрунт крізь глибокі розколини та тріщини. Часом вона накопичується безпосередньо в магматичних осередках або поблизу них. Нагріваючись, вода піднімається на поверхню через гейзери, киплячі грязьові котли, гарячі джерела та парові отвори. Понад 90% будівель в Ісландії опалюються за рахунок геотермальної енергії.
Гаряча вода, яку виробляють геотермальні електростанції, подається трубопроводами до столиці – Рейк’явіка та інших міст, де її використовують для опалення житлових будинків, громадських споруд і басейнів.
Комплекс «Перлан» зведено над шістьма величезними резервуарами, в яких свого часу зберігалися запаси геотермальної води для Рейк’явіка. Сумарно вони вміщували понад 24 мільйони літрів води, видобутої з глибоких свердловин у самому місті та його околицях.
Після виставки «Сили природи» відвідувач потрапляє до реконструкції вражаючих скель Лаутраб’ярг – найбільшої пташиної скелі в Європі.
На крайньому заході Ісландії розташована одна з найбільших у Європі скель – Латраб’ярг, де гніздяться морські птахи. Вона простягається на 14 км і здіймається над океаном майже на 450 м. Дістатися сюди складно через сильні океанічні течії, вітри та небезпечні скелі. Оглянути це місце можна лише згори, з трав’янистого схилу, або ж із човна – і то лише в ті рідкісні дні, коли море спокійне. Щоб захиститися від хижаків, птахи утворюють колонії в безпечних і важкодоступних місцях, як-от скелі Латраб’ярг. Ці скелі забезпечують морським птахам доступ до джерел їжі. Кожен вид гніздиться на окремому ярусі скелі — наче в багатоповерховому будинку для птахів.
У центрі «Перлан» створено реалістичну реконструкцію Латраб’ярга, що дає змогу побачити ці скелі з унікального ракурсу. Відвідувачі можуть відчути себе біля підніжжя скелі й поглянути просто вгору — це справді захопливе видовище. Макет заввишки 10 метрів дозволяє побачити реалістичні фігури птахів, які там гніздяться, не вирушаючи у самостійну подорож Ісландією. Також гості можуть познайомитись з птахами через віртуальні біноклі.
Під час візиту до музею «Перлан» обов’язково загляньте на виставку «Вода в природі Ісландії». Експозиція на другому поверсі повністю присвячена ролі прісної води у житті країни: тут розповідають про все – від формування погоди та ландшафтів до місцевої флори, фауни та хімічних властивостей води.
Експозиція «Вода в природі Ісландії» використовує сучасні технології, щоб зробити процес навчання цікавим та наочним, і вже отримала нагороди за дизайн. Відвідувач зможе дізнатися про світ ісландської води за допомогою ігор та інтерактивних експонатів. Після відвідування ви по-ново му оціните цей найважливіший ресурс Землі.
Крім виставок, центр «Перлан» відомий своїми оглядовими можливостями. Тут є оглядовий майданчик з чудовим панорамним видом на Рейк’явік та околиці.
Музей під відкритим небом «Арбаєрсабюрд»
Музей просто неба «Арбаєрсабюрд» розташований на території колишньої ферми, яка впродовж ХХ століття була добре розвиненим господарством. У 1957 році тут відкрили музей, щоб зберегти старовинні будівлі та показати, яким був Рейк’явік у минулому.
Сьогодні музей налічує понад 30 історичних споруд. Вони утворюють своєрідне старовинне містечко з міською площею, селом і фермою. Більшість будівель (житлові будинки, майстерні) викупили і перевезли сюди з центру Рейк’явіка.
Відвідувачі можуть побачити, як раніше виглядали будинки та як жили мешканці міста. Серед експонатів можна побачити унікальні ісландські торф’яні будинки із зеленими дахами та старовинну церкву 1842 року побудови. Улітку на території музею можна зустріти свійських тварин. Тут також проводять виставки й тематичні заходи: дні традиційних ремесел, виставки старовинних автомобілів, різдвяні події та інші програми.
Історія Рейк’явіка почалася із заселення Ісландії. У перекладі з ісландської Рейк’явік значить «димна бухта». Таку назву місту в 874 році дав його засновник, мандрівник і дослідник Інгольф Арнарсон, який збудував свою садибу на місці сучасного Рейк’явіка. Він вважав Божим покликом обрання його першим відкривачем цієї бідної, неродючої та незаселеної землі. Норвежець кинув дві порізані, дерев’яні колоди на воду і присягнувся, що буде мандрувати до того часу, поки вони не дістануться берега. Ось так заснували Рейк’явік.
За Інґольфом на острові оселилося багато інших емігрантів, переважно норвежців та їхніх ірландських рабів. 930 року було засновано Альтинґ, законодавчий та судовий орган, – політичний центр Ісландської Вільної держави. Альтинґ вважається найстарішим у світі парламентом. Християнство було прийнято близько 1000 року.
Вікінги, які переселилися на острів з материка, будували дерев’яні будинки, і швидко винищили значну частину лісів острова. Нині Ісландія небагата лісами, а ті, що є, складаються з берези, яка не дуже добре підходить для будівництва. Імпортувати ліс Ісландія теж не могла, бо не мала власних суден достатньої вантажопідйомності.
З 9-го до 19-го століття включно, більшість ісландців жили у дернових будинках.
Будинки були побудовані з дерну та каміння. Вибір матеріалу зумовлений складним кліматом на острові та дефіцитом інших будівельних матеріалів, які ефективно захищають від холоду. Вони не були міцними, але добре зберігали тепло. Також вони були темні й часто заповнені димом. Вечорами домочадці сиділи разом у житлових приміщеннях, де вони займалися рукоділлям, декламували вірші та розповідали історії.
Будинки будувалися за наступною технологією. На майданчику викладалася підлога великими плоскими каменями. На них ставився дерев’яний каркас, який повинен був утримувати навантаження від дерну. Цей каркас мав прорізи під вікна та двері. Каркас обкладався дерном в кілька шарів. Всередині будинок мав кілька приміщень.
У найбільшому приміщенні розміщувалося вогнище, в одному з приміщень розміщували домашню худобу (причому підлогу в тому приміщенні робили трохи нижче, таким чином використовувалося і тепло тварин). У XIV столітті будинки з дерну зазнали еволюційної зміни – замість одного великого будинку стали будувати кілька дрібних, пов’язаних між собою. Будинки з дерну будувалися напівзаглибленими. Згодом з’явилися гібридні конструкції з додаванням дерева до фасаду будинку.
https://www.youtube.com/watch?v=wDDykz8mvRo&t=8s за посиланням можна переглянути як виглядають ісландські дернові будинки.
У 1890 році понад 87% населення країни жило в дернових будинках сільської місцевості. Проте з того часу люди стали активніше переїжджати у великі поселення, з сіл до міст, і все частіше стали виростати строкаті будинки. На початку XX століття настав кінець 11-столітньої історії ісландських дернових будинків. У Рейк’явіку під впливом данської архітектури почали масово з’являтися будинки з дерев’яним каркасом, обшитим гофрованим залізом для захисту від вологи та вітру.
У 1920-ті роки було зведено останні житлові будинки повністю з дерну, після чого Ісландія остаточно перейшла на сучасні будівельні матеріали бетон і завезене дерево.
Після закінчення Другої світової війни у Рейк’явіку було побудовано багато невеликих багатоквартирних будинків,
Приблизно в середині 20 століття зростало занепокоєння, що «старий Рейк’явік» зникає назавжди. Перші спроби створити музей були зроблені в 1942 році, коли було подано звернення до міської ради. Заявка була добре сприйнята та направлена до краєзнавчої групи «The Reykjavik Society» для коментарів. Приблизно тоді розпочалося систематичне збирання документів про історію міста, що заклало основу міського архіву.
Наступною подією стала купівля в 1945 році містом 118 картин і малюнків єпископа Йона Хелгасона присвячених Рейк’явіку. У 1947 році міська рада вирішила заснувати Міський музей Рейк’явіка та організувати виставку історії міста. Ця подія відбулася в 1949 році в новозбудованому Національному музеї і стала першою акцією зі збору краєзнавчих предметів.
У 1954 році було офіційно створено архівну та історичну колекцію Рейк’явіка, за музеєм закріплено приміщення, найнято директора (ним став Ларус Сігурбйорнссон), який розпочав збирати різні експонати.
Стара ферма Арбаєр, яка довгий час була популярним місцем відпочинку та гостинним закладом для людей, які прямували до Рейк’явіка та назад, була покинута, а господарські будівлі були в поганому стані через погоду та вандалізм. У 1957 році міська влада погодилася створити тут музей під відкритим небом зі старовинними будинками історичної цінності, і він відкрився того літа.
Першим завданням музею була відбудова господарських будівель та фермерських споруд в Арбаєрі. Згодом на територію музею почали переносити старі будинки з різних частин Рейк’явіка.
Одним із перших став будинок коваля, який перевезли сюди у 1960 році. Кузня, побудована за зразком ковальських майстерень, поширених у сільській місцевості, містить інструменти зі старих рейк’явіцьких майстерень.
Ковалі працювали в таких кузнях до середини 20 століття. Залізо нагрівали в горні за допомогою міхів для розпалювання вугілля. Ту виготовляли ножі, ножиці, підкови та інші предмети.
Серед експонатів музею є старовинна церква. Цю церкву було зведено у 1842 році; вона мала дві перегородки між хором і навою, що було типовим для того часу рішенням. Заможні фермери, фермер, відповідальний за утримання церкви, церковний писар і шериф мали місця в хорі разом з іншими шанованими фермерами. Друга перегородка, за якою сиділи дружини фермерів, розташовувалася між хором і навою. Решта парафіян сиділи в наві; за звичаєм, чоловіки займали південну частину церкви, а жінки – північну. Під час реконструкції в музеї просто неба вирішили залишити лише одну перегородку.
Церкву, якою опікувалися місцеві фермери, розібрали у 1895 році, на той час вона вже почала занепадати. Натомість звели нову церкву – одну з двох восьмикутних церков в Ісландії. Обидві церкви збудував Торстейнн Сігурдссон. Деревину зі старої церкви використали для будівництва нової «бадстови» – житлової кімнати, що слугувала і вітальнею, і спальнею в старих фермерських будинках. Ця «бадстова» була дещо меншою за церкву. Кафедра отримала нове призначення – її перетворили на комору. У «бадстові» жили до 1954 року, а потім мешканці переїхали до нового будинку.
Споруда простояла до 1959 року, після чого деревину передали музею просто неба «Арбаєрсабюрд». «Бадстову» розібрали і відбудували як церкву на території музею. Значна частина деревини згнила й була непридатною для використання, проте каркас здебільшого зберігся. Майстри додали додаткові секції, щоб відновити колишню довжину церкви. Також виготовили нові лави, зразком для яких слугувала лава, що зберіглася зі старої церкви. Кафедру було відреставровано, і тепер вона знову виконує свою первісну функцію У 1961 році єпископ Ісландії освятив нову церкву музею.
А так виглядала власне сама ферма Арбаєр.
На стінах будівлі висять інструменти минулих століть: сідла, мотузки для тюків сіна та інші речі, які фермери в минулому мали під рукою. Стелі в коморі низькі, а спальні приміщення для робітників займали більшу частину горища. Пізніше, коли були побудовані нові спальні для робітників, горище почали використовувати як складське приміщення.
На фермі зберіглася кухня з відкритим вогнищем. Це унікальне джерело, яке показує, як люди колись готували їжу на фермах з торфом. З кухні веде вузький коридор, який закінчується корівником. У Південній Ісландії було звичайною справою входити до корівника з передпокою. Так будували, аби максимально використати тепло сільськогосподарських тварин протягом зимових місяців, коли їх утримували в приміщенні.
У музеї можна зазирнути у будинок середньостатистичної ірландської родини середини 19 сторіччя, побачити їх побут, речі які зберіглися. У будинку мешкало молоде подружжя робітників з двома дорослими дітьми та немовлям.
В музеї є виставка присвячена дитячій культурі, іграшкам та іграм минулого століття. Вона розміщена в будівлі під назвою «Ландакот», де раніше були церква та спортивний зал. Експозиція є інтерактивною та розрахована на дітей різного віку. Працює за тим самим графіком, що й музей.
На виставці представлено велику колекцію іграшок різних епох із фондів Міського музею Рейк’явіка.
Експонати виставки призначені не лише для огляду: відвідувачі можуть погратися з іграшками різних часів у спеціально облаштованих ігрових зонах. Тут можна пограти в «магазин». До появи сучасних мінімаркетів і супермаркетів люди здебільшого купували товари в невеликих крамницях біля дому, де продавці обслуговували покупців через прилавок.
Спробувати себе в ролі актора звичайного чи лялькового театру.
https://borgarsogusafn.is/en/museum-buildings-at-arbaer-open-air-museum будиночки музею.
В музеї представлені будівлі старої стайні, вівчарні, зерносховища, перший повністю виготовлений з дерева будинок Рейк’явіка та інші будинки. Будинок директора Діллона, який з’явився на території музею в 1961 році.
Територія музею демонструє розмаїття архітектурних стилів, вона поділена на зони, які відтворюють міську площу, сільське поселення та заміську місцевість, яскраво ілюструючи побут і атмосферу Рейк’явіка часів XIX–XX століть. Улітку тут можна побачити працівників музею, вбраних у костюми минулих епох; вони беруть активну участь у заходах та виставках, відтворюючи різні сторінки історії міста. Коли музей відкрили, він стояв далеко від основної забудови Рейк’явіка. З часом місто розрослося й наблизилося до його території. Музей «Арбаєрсабюрд» допомагає краще зрозуміти історію, архітектуру та повсякденне життя старого Рейк’явіка.
Морський музей Рейк’явіка
Морський музей, розташований біля старої гавані в Рейк’явіку, заснований у 2005 році.
Музей присвячений історії ісландського рибальства, але також виставляє тимчасові виставки, пов’язані з морем. У фондах музею зберігається близько 29 000 музейних предметів, майже 6 мільйонів фотографій та близько 4 000 експонатів. У музеї є сім виставок, які демонструють морську історію Ісландії від ранніх поселень до кінця 20 століття. Серед них «Історія мореплавства», «Від бідності до багатства», «Корабель берегової охорони Одін», «Риба і люди».
Вибір місця для Морського музею є дуже влучним, адже в цій будівлі колись діяло успішне рибопереробне підприємство.
Важко переоцінити значення риби для ісландського народу. Протягом століть вона була основою раціону ісландців та одним із найважливіших експортних товарів країни. В основі експозиції «Риба і люди» лежить головний герой цієї історії – сама риба. Відвідувачі простежують шлях риби: від океану й потрапляння в сіті до підйому на борт судна, вивантаження на берег і, зрештою, появи на обідньому столі.
Атмосфера виставки навіяна виглядом підприємства з переробки та заморожування риби: тут є стіни, вкриті плиткою, виробничі чани та пластикові піддони. Предмети колекції вирізняються розмаїттям форм і розмірів: від крихітних рибальських гачків і бирок для маркування риби до масивних механізованих верстатів для зняття шкіри та спеціальних сачків для вилову оселедця.
Тут можна переглянути й послухати інтерв’ю з експертами — моряками, морськими біологами та працівниками рибопереробних підприємств, — а також ознайомитися з архівними записами, що розповідають про рибальський промисел минулих часів. До активної участі заохочують численні інтерактивні екрани та ігри, а увагу й уяву відвідувачів привертають незвичні експонати, як-от величезна вежа із сушеної солоної риби чи чан, наповнений «небажаними знахідками» з моря — пластиком та іншим сміттям.
Виставка покликана не лише розважати, а й навчати; вона буде однаково цікавою як для тих, хто знається на рибальстві та його історії, так і для тих, хто не має жодного досвіду, пов’язаного з морем. Відвідувачі потрапляють до експозиції на нижньому поверсі Морського музею, де на величезному екрані демонструється німий фільм із зображеннями риб і людей. Маршрут веде далі сходами на верхній поверх музею. На плитці, якою оздоблено стіни вздовж сходів, надруковано вірш «Ода трісці» — твір Ганнеса Гафстейна, що прославляє цього лускатого «героя» боротьби Ісландії за незалежність. У верхній частині сходів розміщено настінне панно з малюнками ісландських риб роботи Йона Балдура Глідберга та їхніми назвами ісландською, англійською й латинською мовами.
Перша частина виставки присвячена океану — царству риб та інших морських істот. Тут представлено глобальну систему океанічних течій, а також умови, завдяки яким води навколо Ісландії є одними з найбагатших рибальських угідь у світі.
На великих екранах демонструються два фільми про життя океану — як на поверхні, так і в товщі води. За допомогою двох інтерактивних екранів відвідувачі можуть дізнатися про різні види риб, що є об’єктами промислового вилову біля узбережжя Ісландії, ознайомитися з їхнім зовнішнім виглядом і способом життя, а також дізнатися про їхню роль у рибальстві, історії та культурі країни.
Виставка розповідає про дослідження морської фауни та риб у водах Ісландії й демонструє експонати, пов’язані з діяльністю видатного ісландського морського біолога Б’ярні Семундссона. Відвідувачі можуть дізнатися, як визначити вік риби за допомогою мікроскопа, і ознайомитися з морським харчовим ланцюгом у комп’ютерній грі «Хто кого їсть?». Особливу увагу приділено важливості сталого використання океанічних ресурсів та відповідального ставлення до довкілля.
Наступний розділ виставки присвячено навігації та пошуку риби. Розвиток навігаційних систем представлено за допомогою інтерв’ю та різноманітних експонатів: від компасів, секстантів, лотів і примітивних лагів до ехолотів, радіокомпасів, систем Loran та обладнання для супутникової навігації. Принципи морської навігації пояснюються на великому стенді. На іншій стіні наведено одну з молитов, яку рибалки давнини промовляли перед виходом у море: «Вбережи нас від прихованих скель і прибою, небезпечних риб і піратів».
Далі відвідувачі потрапляють до експозиції, присвяченої рибальським суднам. Наприкінці XIX століття найпоширенішим способом промислового вилову риби в прибережних водах було використання веслових човнів. Пік промислового рибальства з використанням веслових човнів у Рейк’явіку припав на період між 1870 та 1900 роками. Саме тоді в Ісландії розпочалася «епоха вітрил»: поява кечів та інших палубних вітрильних суден дозволила рибалкам діставатися віддаленіших районів промислу й повертатися з уловами, що значно перевищували попередні показники. Епоху веслових човнів у залі представляє рибальське судно «Farsæll», чотиримісний гребний човен, побудований приблизно в 1900 році. Серед експонатів представлено зразки такелажу та вузлів, а також інформацію про піонерів рибальської справи — Гейра Зоегу та Еллерта Шрама.
Із зростанням попиту на солону рибу протягом XIX століття ісландці дедалі частіше почали використовуватися більші судна, здатні виходити у відкрите море. Невдовзі після 1900 року почалася моторизація ісландського рибальського флоту, і рибалки почали використовувати донні трали. Рейк’явік перетворився на порт базування траулерів, а розвиток тралового промислу був тісно пов’язаний зі стрімким зростанням ісландської столиці на початку XX століття. Судновий гвинт, стерновий механізм, траловий лічильник і навігаційні вогні — це лише деякі з експонатів, що ілюструють моторизацію рибальства в Рейк’явіку та «тралову революцію».
Еволюція типів суден — від початку моторизації до XXI століття — представлена у великій вітрині, де зібрано чимало чудових моделей човнів і кораблів: траулери з бічним і кормовим траленням, парові та дизельні траулери, судна для вилову оселедця та ярусні судна, багатофункціональні судна й траулери-рефрижератори.
Наступна частина експозиції присвячена безпосередньо рибальству: знаряддям лову, методам та еволюції цього промислу. Тут представлено інформацію про різні способи вилову риби — ручними снастями, ярусами, неводами, тралами тощо, — що пояснюються за допомогою схем і різноманітних експонатів. Поруч із давнім рибальським спорядженням із природних матеріалів (наприклад, дерев’яними поплавцями для сітей чи кам’яними грузилами з вирізьбленими пазами) можна побачити й сучасне обладнання: яскраві штучні приманки та електричні лебідки для блешніння.
Далі представлена експозиція, присвячена спільноті моряків – як на суші, так і в морі. Життю на борту присвячено цікавий стенд, де відвідувачі можуть прослухати аудіозаписи, пов’язані з різними предметами у вітрині. Тут представлено різноманітне спорядження моряків — ножі, голки, багри; також можна побачити, як змінювався водозахисний одяг: від шкіряних плащів епохи веслових човнів до сучасних виробів із яскравих синтетичних матеріалів. Відвідувачі навіть можуть приміряти такий одяг і сфотографуватися в ньому. Виставка також висвітлює роль морської справи в ісландській культурі: у мистецтві, популярній музиці, а також в ідіомах і прислів’ях, походження яких із морського побуту для багатьох може стати відкриттям.
Невід’ємною частиною історії, яку розповідає виставка, є гавань Рейк’явіка. Її минуле розкривається через такі експонати, як водолазне спорядження, що використовувалося під час будівництва порту в 1913–1917 роках, та популярні пальта на овчині, які носили багато портових робітників у минулому. У спеціально розробленій грі відвідувачі можуть спробувати свої сили в керуванні підйомним механізмом, щоб якнайшвидше скласти штабелем ящики для риби.
Центральним елементом цієї частини виставки є фотографічне «дерево». Відвідувачі можуть зручно влаштуватися й роздивитися безліч світлин із колекції Музею фотографії Рейк’явіка, що так чи інакше пов’язані з гаванню або портовою роботою. Зображення на цьому дереві поділені на три частини, що відповідають трьом історичним періодам.
Перша частина, «Нарешті гавань», (A Harbour at last) охоплює початковий етап і період будівництва порту, завершуючись невдовзі після Першої світової війни. Тут можна побачити унікальні знімки порту Рейк’явіка, що розростався на межі століть, а також сцени портових робіт того часу: вантажі переміщували вручну, а чоловіки й жінки важко піднімалися причалами з мішками вугілля на спинах.
Друга частина експозиції має назву «Рік «Чаплі»» (The Year of the Heron) — вона присвячена вугільному крану, який лагідно називали «Чаплею» і який протягом десятиліть був символом гавані. Фотографії демонструють жваве повсякденне життя порту: рибальство, обробку вантажів і посадку пасажирів, що вирушали в інші куточки Ісландії або в далекі країни.
Заключний розділ фотолітопису — «Рибальство та подорожі» (Fish and travel) – охоплює період приблизно з 1960 року до початку XXI століття. Знімки демонструють безперервний процес розширення території та будівництва в порту Рейк’явіка, а також зміни в характері портових робіт, зумовлені появою контейнерів, піддонів і вантажопідйомного обладнання.
У XX столітті стрімкий розвиток рибальства в Рейк’явіку зумовив потребу в різноманітних берегових службах і ремеслах. Наступний розділ експозиції присвячено саме їм: суднобудуванню, вітрильництву, виготовленню рибальського спорядження та бондарству. Відвідувачі можуть зануритися у світ майстрів, що вже відійшов у минуле, та побачити дивовижні інструменти, багато з яких мають загадкові назви. Навіщо бондарю було потрібно стільки рубанків? Що таке циркуль-нутромір, конопатка, бондарське тесло, набивач обручів, долоня вітрильника та свайка? Як використовували молоток для розклепування?
В окремому виставковому залі розміщено експозицію, присвячену драматичній історії безпеки мореплавства та морським аваріям. Тут розповідається про історію підготовки до запобігання аваріям на морі в Ісландії, зокрема про унікальну для всього світу систему обов’язкового звітування про місцезнаходження суден, а також представлено такі предмети, як черпак для води, дозатор риб’ячого жиру, рятувальний жилет і сітка Маркуса. Описано чотири доленосні морські катастрофи та продемонстровано пов’язані з ними цікаві експонати. Серед них — інструменти для перерізання тросів, що врятували судно під час сумнозвісного шторму біля Ньюфаундленду: тоді на надбудові небезпечно наростав лід, і важкі шлюпбалки, на яких трималися рятувальні шлюпки, довелося відсікти й скинути в море.
У центрі зали розміщено електронну базу даних, створену спеціально для цієї виставки; вона містить інформацію про всіх ісландців, які загинули в морі в період з 1900 по 2017 рік. Це водночас і пам’ять про їхні життя, і нагадування про небезпеки, що завжди супроводжували мореплавство поблизу Північного полярного кола. Ця частина експозиції, безперечно, зворушить багатьох відвідувачів.
На сусідньому постаменті можна побачити вражаючий історичний експонат — ножиці для перерізання тралових тросів, що використовувалися під час «Тріскових воєн» між Ісландією та Великою Британією наприкінці XX століття. Тексти та фотографії розповідають про події, пов’язані з обмеженнями на вилов риби та рибальською політикою в ісландських водах, починаючи з XIX століття, — як про суперечки з іншими країнами щодо використання рибних ресурсів поблизу Ісландії, так і про внутрішні дискусії в самій країні щодо розподілу цього природного багатства. Відвідувачі, які бажають дізнатися більше про цю тему, можуть вийти назовні й оглянути судно Берегової охорони «Одін» – надзвичайно популярний експонат Морського музею, що пришвартований біля сусіднього причалу.
У 2008 році корабель переобладнали в музейний експонат «тріскових воєн 1950-1970-х років» (це серія з трьох послідовних політичних, економічних та обмежених військових конфліктів між Ісландією та Великою Британією, що тривали з 1958 по 1976 рік. Причиною суперечок стало поетапне розширення Ісландією меж своєї рибальської зони в Північній Атлантиці, де британські траулери (промислові судна) традиційно виловлювали тріску). Незважаючи на колосальну різницю у військовій та економічній потужності, Ісландія здобула повну перемогу в усіх трьох протистояннях завдяки вмілому геополітичному шантажу.
Корабель берегової охорони Óðinn є одним з головних експонатів морського музею. Був побудований в 1959 році в Ольборзі, Данія. Він має водотоннажність 910 тонн, довжину 63 м (207 футів), ширину 10 м (33 фути). У нього спеціально посилені носова частина і корпус для плавання крізь лід. Одінн виявився особливо хорошим рятувальним кораблем і патрулював територіальні рибальські угіддя Ісландії, спостерігаючи як за ісландськими, так і закордонними суднами. Одінн брав участь у трьох тріскових війнах, під час яких найефективнішим і найвідомішим засобом боротьби був пристрій для перерізання тросів трала (його можна побачити на кормовій палубі). Судно також залучали до надання допомоги, коли погодні умови ускладнювали наземне сполучення, особливо у віддалених населених пунктах.
Процеси переробки риби представлені по всій території виставки. Наступний розділ присвячено різним методам консервування риби та їхній історії в Ісландії: сушінню, солінню, охолодженню льодом, заморожуванню, витоплюванню жиру та консервуванню. Висока вежа із сушеної солоної риби нагадує про важливість цього продукту, який колись був найціннішим експортним товаром Ісландії й блідо виблискував на майданчиках для сушіння по всьому Рейк’явіку. Тут представлено основні інструменти для обробки риби, як-от ножі та мусати (для їх правки), зокрема ножі з підприємства Reykjavík Municipal Fisheries (BÚR), що колись розташовувалося саме в цій будівлі — там, де нині діє Морський музей. Також експонуються великогабаритні пристрої, наприклад, механічні машини для зняття шкіри та філетування риби; вони здійснили революцію в рибопереробці в другій половині XX століття.
Ісландії й блідо виблискував на майданчиках для сушіння по всьому Рейк’явіку. Тут представлено основні інструменти для обробки риби, як-от ножі та мусати (для їх правки), зокрема ножі з підприємства Reykjavík Municipal Fisheries (BÚR), що колись розташовувалося саме в цій будівлі — там, де нині діє Морський музей. Також експонуються великогабаритні пристрої, наприклад, механічні машини для зняття шкіри та філетування риби; вони здійснили революцію в рибопереробці в другій половині XX століття.
Наступна частина виставки розповідає про експорт і продаж риби. Дані про експорт Ісландії представлено у вигляді оригінальної окремої гістограми, спорудженої з рибних контейнерів. Відвідувачі можуть дізнатися про стандарти контролю якості під час переробки риби, а також про те, як мають виглядати й пахнути свіжа риба. Згадано низку чинників, що впливають на міжнародну торгівлю, і продемонстровано деякі товари, які Ісландія імпортувала в обмін на рибу: зокрема шоколадні вафлі Prince Polo з Польщі, чеський кришталь та іспанське вино.
Далі відвідувачі повертаються на нижній поверх музею. Експозиція під назвою «Не марнуй — і не матимеш нестачі!» (Waste not, want not!) розкриває розмаїття побічних продуктів, що їх отримують із риби та інших морських ресурсів — як у минулому, так і сьогодні. Це все: від традиційного взуття зі шкіри риби до сучасних модних аксесуарів, кремів для шкіри та дієтичних добавок. Так акцентується увага на важливості відповідального використання морських ресурсів: у справу має йти все, нічого не повинно пропадати даремно.
Наприкінці виставки риба нарешті потрапляє на тарілку. Відвідувачі мають змогу скласти власні смачні рецепти рибних страв із різноманітних інгредієнтів у комп’ютерній грі під назвою «Смачного!».
Музей китів «Whales of Iceland»
«Музей китів» – це найбільший у Європі (а можливо, й у світі) музей, присвячений китам. Команда майстрів створила 23 високодеталізовані та реалістичні моделі китоподібних, що мешкають в ісландських водах; усі вони виконані в натуральну величину та відтворюють вигляд конкретних особин, зустрінутих у дикій природі. Аудіогіди озвучені міжнародною командою морських біологів та екскурсоводів.
Музей «Кити Ісландії» був заснований ісландським підприємцем Гьордюром Бендером і відкрився для відвідувачів у лютому 2015 року після двох років підготовки; за наявними даними, вартість проєкту склала 100 мільйонів ісландських крон. Музей розташований у гавані Гранді в Рейк’явіку.
В основі діяльності музею лежить просвітницька робота. Засновники переконані: один із найкращих способів захистити океани це – пробудити щирий інтерес до китів та океану в кожного відвідувача нашого музею. Музей завжди безкоштовно приймаємо групи дошкільнят, а для учнівських та студентських груп пропонуємо значні знижки й екскурсії з гідом. Прагнучи охопити якомога більше людей, охочих дізнатися про дивовижних китів, спіробітники переклали аудіогід вже 17 мовами і продовжують розширювати цей перелік.
Співробітники музею «Кити Ісландії» співпрацювали разом із Інститутом морських досліджень в рамках однієї з найпотужніших програм дослідження китів в Ісландії. Дослідження проводилися за допомогою супутникового спостереження китів поблизу Ісландії. Відвідувачі можуть спостерігати за їхнім переміщенням в ісландських фіордах та за їх межами за допомогою інтерактивної станції всередині музею. Найновіша експозиція, «Театр фінвалів» (фінвал – вид вусатих китів), була розроблена у співпраці з місцевими вченими, що вивчають китів.
Музей «Кити Ісландії» складається з 23 моделей різних видів китів у натуральну величину, що мешкають у водах Ісландії. Ці моделі варіюються від найменшої морської свині до найбільшого синього кита, і кожна з них виконана з великою увагою до деталей і точністю. В музеї представлені: дивовижний синій кит, вражаючий кашалот, північноатлантичний кит, що знаходиться під критичною загрозою зникнення, та багато інших. Кожен кит був змодельований за зразком справжньої особини в дикій природі, має її особисті ознаки та характеристики. Моделі м’які, ніжні та приємні на дотик.
Моделі китів, вага яких варіюється від 25 кілограмів до двох тонн, були виготовлені в Китаї та доставлені до Ісландії частинами; там їх зібрали й розмалювали вручну, надавши експонату такого самого вигляду який має тварина в дикій природі. Інтерактивні експонати дозволяють відвідувачам зануритися не лише в анатомію, а й поведінку цих лагідних гігантів.
Одним з таких експонатів є віртуальна реальність, що імітує плавання з китами в їхньому природному середовищі. Відвідувачі можуть одягнути гарнітуру і відчути, як це – плавати поруч з цими гігантами, зблизька спостерігаючи за їхньою поведінкою та рухами.
Ще одним цікавим експонатом музею є 360-градусний кінотеатр. В кінотеатрі «Fin Whale» протягом усього дня демонструються відзначені нагородами документальні фільми «Китова мудрість» та «Звукове море». У фільмах обговорюються питання збереження китів, дослідження та інші захоплюючі теми.
Для тих, хто хоче отримати більш практичний досвід, ідеальним експонатом є сенсорний акваріум. Тут відвідувачі можуть доторкнутися до справжнього кита. Ви зможете помацати кістки та зуби, відчути їхній розмір і текстуру. Сенсорний акваріум – чудовий спосіб дізнатися про анатомію китів і про те, як їхні унікальні особливості допомагають їм виживати в навколишньому середовищі.
