Національний музей історії України у Другій світовій війні заснували 17 жовтня 1974 року на честь 30-річчя визволення України від нацистських загарбників у колишньому Кловському палаці на Печерську.
Тоді ж стало очевидним, що масштаби теми, багатство музейного зібрання потребують іншої наукової концепції та спеціального приміщення. Розпочалася робота зі створення Меморіального комплексу «Український державний музей історії Великої Вітчизняної війни 1941 – 1945 років», який було відкрито 9 травня 1981р.
До комплексу входять власне музей, монумент «Батьківщина-мати», меморіальні скульптури та зразки військової техніки. Музейні колекції постійно поповнюються і налічують близько 400 тис. музейних предметів. Це дає змогу оновлювати та вдосконалювати головну експозицію, а також щорічно створювати різноманітні виставки. Меморіал став провідним науково-дослідним, науково-методичним і освітнім центром із воєнної історії України. З його експозиціями ознайомилися близько 30 млн відвідувачів із багатьох країн світу.
Меморіальний комплекс музею розташований на площі понад 11,24 га. Шлях до головної споруди комплексу Національного музею історії України у Другій світовій війні розпочинається від колишньої Московської брами Старої Печерської фортеці XVIII століття. Звідси пролягла широка алея, що відкриває панораму музейного містечка.
На майданчиках біля гранітних сходів встановлено 76-мм гармати зразка 1942 р. До музею веде галерея, де розміщено п’ятиметрові бронзові горельєфні композиції, що відтворюють мужність прикордонників, нескореність тих, хто опинився на окупованій території, самовідданість учасників руху Опору та трудівників тилу. Такі як «Передача зброї» (автор – В.Вінайкін) та «Форсування Дніпра» (автор – Ф.Согоян) та інші.
Ліворуч на пагорбі знаходиться чаша «Вогонь Слави» (діаметр – 16 м), праворуч на спеціальному майданчику розташовано експозицію виставки бойової техніки та озброєння – БМП, БМД, гелікоптер, артилерійська зброя, танки, міномети, «катюші», літаки, залучені у збройних конфліктах другої половини ХХ сторіччя. Для відвідування відкриті літак Лі-2, гелікоптер Мі-24 та реактивний винищувач МіГ-23.
Головна площа під час масових урочистостей вміщує близько 30 тис. осіб.
Домінантою Меморіалу є скульптура «Батьківщина-мати». Він був споруджений у 1981 році і є пам’яткою науки і техніки місцевого значення. Монумент вважається найвищою монументальною скульптурою в Європі і є вищою за статую Свободи в Америці.
Перший проєкт «Батьківщини-матері» ще в 1970-х запропонував скульптор Євгеній Вучетич (радянський скульптор-монументаліст українського походження). Батьківщину-мати він створив за зовнішнім образом української художниці Ніни Данилейко.
За задумом Вучетича фігура мала бути висотою 90 метрів, вкритою сусальним золотом, а від неї до Дніпра з 30-метрової висоти стікав би водоспад. Поряд зі скульптурою мали б бути барельєфи із сюжетами з історії КПРС. Від Дніпра ж – до вершини пагорба планувався підземний хід серпантином, коло виходу з якого стояли б 30-метрові фігури солдатів з оголеними торсами. Від скульптури мала виокремлюватися голова і руки з випростаним мечем і щитом. Проте у 1974 році Євген Вучетича помер, тож проєкт доручили місцевим – українським скульпторам.
Проєкт «Батьківщина-мати» Євгена Вучетича
За реалізацію задуму на чолі нової команди взявся вже відомий на той час монументаліст Василь Бородай. Серед інших його відомих робіт — композиція із засновниками Києва на набережній, пам’ятники Лесі Українці в Маріїнському парку, Миколі Щорсу на бульварі Шевченка та Тарасу Шевченку у Нью-Йорку.
До його команди входили скульптори Фрідріх Согоян та Василь Вінайкін, архітектори Георгій Кислий, Віктор Єлізаров та Микола Фещенко.
Бородай вніс радикальні зміни до первісного проєкту, від якого залишилась лиш атрибутика – щит і меч, та, власне, сам жіночий образ набув природних форм. Довелося відмовилися і від барельєфів.
Ми знаємо скульптуру саме через войовничий образ жінки, що тримає щит та меч — однак, цього могло б не бути. Монумент міг би мати інші вигляд — це могла б бути й жінка з факелом-чашею з вічним вогнем, і жінка з лавровою гілкою, та навіть жінка з немовлям. Усього пропозицій було 11 і все вказувало на те, що авторська група на чолі з Василем Бородаєм намагалась максимально «умиротворити» образ.
Мало хто знає, що фігура жінки символізує не тільки Перемогу. Вона – своєрідний пам’ятник видатній українській скульпторці Галині Кальченко, яка померла у 49 років від раку.
На варіанті зі щитом та мечем наполіг сам Бородай. Спочатку планувалося, що «Батьківщина-мати» войовничо висуне меч та щит уперед, але зрештою зійшлися на тому, що вона тримає руки піднятими до гори — таким чином демонструє тріумф.
Монумент «Батьківщина-мати» складається з трьох шарів: основний каркас (понад 280 тонн), допоміжний каркас з обшивкою (108 тонн), обшивка з півтора міліметрового шару нержавіючої сталі (90 тонн).
Скульптура має розмір 102 м у висоту, з яких 40 м — п’єдестал і 62 м — сам пам’ятник, її вага становить приблизно 500 тонн. Щит має розмір 12х8 м, а довжина меча – 16 метрів. Спочатку меч планували зробити пласким, схожим на справжній, але переробили меч на об’ємний – ромбоподібний. А для стійкості, всередину встановили спеціально розроблений маятник, що гасить коливальні процеси (навантаження).
Втілити задум у життя допоміг Київський завод ім. Паризької Комуни. Тривалі експерименти засвідчили, що зводити монумент треба з листової нержавіючої сталі завтовшки півтора міліметра.
У світі на той час не практикувалися суцільнометалеві скульптури, отже, і досвіду їхнього створення не було, тому постала потреба в самостійному розв’язанні низки важливих проблем, які й були успішно реалізовані. Під час монтажу скульптури поклали приблизно 30 кілометрів зварювальних швів. Спеціальний метод зварювання розробив Інститут електрозварювання ім. Є.О. Патона.
Для пересування людей і технічного обслуговування скульптури всередині змонтовано два унікальних ліфти – вертикальний та похилий, під кутом 75 градусів. Всередині пам’ятника облаштували оглядові майданчики на висоті 36 м та 91 м, з яких відкривається панорама столиці України. Один з ліфтів підійматися з дев’ятьма зупинками до самої голови Батьківщини-матері, в якій є люки та технічні майданчики. Можна піднятися в «руку» з щитом й в іншу – з мечем.
Існує легенда, що київський митрополит звернувся до авторів монументу з проханням: він попросив зробити статую нижчою за Вищу Лаврську дзвіницю. Мовляв, якщо меч зависочіє над хрестом, то символ війни переважить символ смиренності — і в майбутньому це призведе до війни. Меч таки зробили меншим: він на 12 метрів нижчий за дзвіницю Києво-Печерської лаври. Це сталося після випробувань: півметрову модель Батьківщини-матері випробовували в аеродинамічній трубі і виявили, що за тієї довжини, що передбачав проєкт, меч вібруватиме на вітрі. Саме тому його підкоротили.
Скульптура, як і Меморіал загалом, є складним механізмом. З метою контролю за станом усіх конструкцій установлено суворий порядок геодезичних та інструментальних обстежень. Регулярні щорічні огляди засвідчують відсутність будь-яких відхилень від динамічної рівноваги. Творці «Батьківщини-матері» продумали його таким, що у випадку дев’ятибального землетрусу, він все одно витримає. За висновками провідних фахівців, монумент «Батьківщина-мати» стоятиме понад 150 років.
Неодноразово скульптуру відзначали в різноманітних світових і всеукраїнських рейтингах. У 2017 році статуя потрапила в Книгу рекордів України в категорії «Найвищий 3D mapping на монументальній скульптурі». А в межах міжнародного пісенного конкурсу «Євробачення-2017» відбулося світлове шоу: пам’ятник переодягли в 14 національних костюмів.
Розмови про те, як декомунізувати та дерусифікувати пам’ятник виникали з початку російсько-української війни. Була пропозиція переробити монумент у статую Архангела Михайла. Проте вирішили замінити радянські символи на скульптурі. У додатку «Дія» у липні 2023 року відбулося голосування про долю герба СРСР на пам’ятці: 85% відсотків проголосували за заміну герба «серп і молот» СРСР на український тризуб.
1 серпня 2023 року у Києві з монумента «Батьківщина-мати» зняли герб колишнього СРСР, який майже 40 років був на щиті. Встановлення тризуба завершили до Дня Незалежності України у 2023 році.
Після заміни герба на «Батьківщині-матері» у Національному музеї історії України в Другій світовій війні планують демонтувати усю радянську символіку на території комплексу.
Експозиційний простір музею розповідає про український вимір Другої світової війни. Охоплює 16 залів, розміщених на трьох поверхах. Представлені матеріали розкривають теми бойових дій, стратегій виживання в умовах війни та повоєння, геноцидів та соціоцидів, боротьби за незалежність між двох тоталітарних режимів.
Трагедія українського народу в роки Другої світової полягала в тому, що на час початку війни він був розділений між кількома державами.
За часів Другої світової в Україні велося кілька воєн, ареною для яких були наші землі. Це німецько-польська війна 1939-1945 рр., німецько-радянська 1941-1945 рр., німецько-українська 1941-1944 – підпільна. Маловідома польсько-українська війна 1942-1947 рр. – підпільна. І зрештою найтриваліша і цих воєн – підпільна радянсько-українська (1939-1954), початком якої стали антирадянські виступи часів першої радянської окупації, а завершенням — розгром підпілля.
22 серпня 1939 року на таємній конференції, за спогадами різних її учасників, Адольф Гітлер промовив такі слова: «Після смерті Сталіна ми розіб’ємо Радянський Союз… Будьте тверді. Будьте безжалісні». Адже підписаний наступного дня 23 серпня 1939 року пакт Молотова-Ріббентропа про ненапад Гітлер завжди вважав лише тимчасовим тактичним кроком.
Менше ніж через 2 роки 22 червня 1941 року нацистська Німеччина раптово вторглася до Радянського Союзу – свого союзника у війні проти Польщі в рамках операції під кодовою назвою «Барбаросса». Операція «Барбаросса» вважається однією з найбільших військових операцій в сучасній історії. Для нападу Німеччина та її союзники зібрали війська чисельністю понад 3 500 000 солдатів. До кінця 1941 року німецькі війська пройшли сотні кілометрів і наблизилися до околиць Москви.
Менше ніж через 2 роки 22 червня 1941 року нацистська Німеччина раптово вторглася до Радянського Союзу – свого союзника у війні проти Польщі в рамках операції під кодовою назвою «Барбаросса». Операція «Барбаросса» вважається однією з найбільших військових операцій в сучасній історії. Для нападу Німеччина та її союзники зібрали війська чисельністю понад 3 500 000 солдатів. До кінця 1941 року німецькі війська пройшли сотні кілометрів і наблизилися до околиць Москви.
На території України відбулися десятки кровопролитних битв. Окремі з них належать до найбільших в Другій світовій війні.
Ці битви детально описані в експозиції музею.
Битва за Київ. Вона тривала з 7 липня до 19 вересня 1941 р. Війська Південно-Західного фронту під командуванням М.П. Кирпоноса стримували натиск групи армій «Південь» фельдмаршала Рундштедта. Тільки в ніч на 18 вересня Сталін дав наказ залишити Київ. Радянські частини потрапили в котел, понад 700 тисяч солдатів і офіцерів загинули або потрапили в полон. Загинув і Михайло Кирпонос. Битва за Київ тривала 71 добу, затримавши просування групи армії «Центр» на Москву.
Оборона Одеси. Тривала 72 доби, починаючи з 5 серпня. Вона дала можливість Чорноморському флоту контролювати в той період всю акваторію Чорного моря і утримувати Крим.
Оборона Севастополя тривалістю 243 доби мала велике стратегічне значення, оскільки затримала просування німецьких і румунських військ на Кавказ. В грудні 1941-го була спроба радянського контрнаступу в Криму, відомого як «Керченський десант». Основні сили десанту були розгромлені. Загалом у ході оборони Севастополя загинули і пропали безвісти понад 200 тисяч радянських військових та мирних жителів.
Битви за Харків. Їх було чотири: від першої у жовтні 1941 р., коли потрібно було виграти час для евакуації на схід обладнання і персоналу промислових підприємств і до четвертої, перемога в якій відкрила шлях на Київ. В ході боїв обидві сторони втратили більше людей, ніж у будь-яких інших битвах Другої світової війни.
Форсування Дніпра і визволення Києва. У цих безпрецедентних, найкривавіших в історії світових воєн битвах було залучено з обох сторін близько чотирьох мільйонів людей. Лінія фронту становила майже півтори тисячі кілометрів. Кількість загиблих, за різними джерелами, складає від 1,7 до 2,7 млн. На Дніпрі відбувся остаточний перелом у ході Другої світової війни. 6 листопада 1943 р був визволений від гітлерівських загарбників Київ.
Корсунь-Шевченківська операція. Оточення німецьких частин і перемога в ній дісталися ціною великих втрат з обох сторін. З радянського боку загинули й отримали поранення понад 80 тисяч солдатів і офіцерів. Після цього німецькі війська відступили до західних кордонів України. Визволення Криму, Яссько-Кишинівська і Львівсько-Сандомирська операції привели до остаточного звільнення українських земель і відкрили шлях на Берлін.
Друга світова війна залишила по собі на українській землі жахливі сліди.
На території нашої держави було зруйновано 714 міст і селищ та близько 30 тисяч сіл. Було спалено близько 320 тисяч господарств. Без житла залишилося понад 10 мільйонів людей.
В особливо важкому стані була промисловість. У ході воєнних дій і під час окупації в руїнах лежали 17 тисяч підприємств. Під гаслом «Все для фронту! Все для перемоги!» більшовики вивезли з України 550 промислових підприємств, майно та худобу тисяч колгоспів, радгоспів, десятки наукових і навчальних закладів, осередків культури, історичні цінності. Було зруйновано чи затоплено 882 шахти Донбасу, тобто практично всі. Потужність електростанцій впала до 0,4 відсотка довоєнного рівня.
З сел вивезли мільйони тон сільськогосподарської продукції і українських чорноземів. Капіталовкладення в сільське господарство становили тільки 19 відсотків від вкладень у відбудову всього народного господарства. Внаслідок такої економічної політики, а також посух, неврожаю й голоду 1946 – 1947 років в Україні померло вісімсот тисяч людей. У той же час СРСР відвантажив до Польщі, Болгарії , Чехословаччини, Франції понад два мільйони тонн зерна.
Україна зазнала надзвичайних людських втрат внаслідок війни. Сукупні демографічні втрати України упродовж 1939-1945 років наразі оцінюються у понад 8 мільйонів осіб. За підрахунками вчених, Центральна, Південна та Східна Україна втратила 30 % населення, Галичина – 22 %, Волинь і Полісся – 12 %. 1377 сіл разом із жителями спалили гітлерівці на Україні.
Для поповнення демографічних втрат воєнного періоду Україні знадобилося близько 25 років. Водночас Друга світова війна повністю змінила етнічне обличчя українського суспільства. З України практично зникли такі національні меншини як німці, кримські татари, українські євреї. Натомість кількість росіян з довоєнних 4 мільйонів за перше повоєнне десятиліття зросла до 7 мільйонів осіб.
Символом звірств нацистів на окупованій території СРСР радянська пропаганда зробила білоруську Хатинь. Але знищення близько 7 тисяч українців у Корюківці на Чернігівщині з ідеологічних причин не набуло розголосу.
Трагедія в українському містечку Корюківці була наймасштабніша й найкривавіша не лише на теренах Радянського Союзу, а й усієї Європи. Це сталося 1-2 березня 1943 року.
Рано-вранці каральний загін оточив Корюківку й есесівці почали прочісувати хати. Під приводом перевірки документів людей зганяли в сільські приміщення та партіями по 50—100 осіб жертв розстрілювали, незважаючи на стать і вік.
Знищивши геть усіх жителів, карателі спалили населений пункт дотла: у вогні згоріло 1390 дворів. Упродовж двох днів, 1-2 березня 1943 року, безневинно загинули понад 7 тисяч корюківців.
Каральну акцію спровокували радянські партизані зі з’єднання О. Федорова, які напали на окупаційний гарнізон містечка. Планувалося визволити із в’язниці заручників, серед котрих була родина командира партизанського взводу, колишнього голови колгоспу Ф. Ступака. Це він попросив М. Попудренка організувати нічну спецоперацію, що обернулася трагедією для тисяч корюківців. Намагаючись першим відкрити двері катівні, Ф. Ступак загинув. Обох його синів вдалося врятувати, дружину Ф. Ступака нацисти розстріляли напередодні.
Підрозділи Червоної армії вступили в Корюківку за два тижні, 19 вересня, однак зустрічати визволителів із квітами вже було нікому.
Світу відома ще одна трагедія – трагедія Бабиного Яру. 27—28 вересня у Києві на стінах будинків, огорожах і стовпах з’явилися оголошення з текстом українською, російською і німецькою мовами: «Всі євреї міста Києва і його околиць повинні з’явитися в понеділок 29 вересня 1941 року до 8 години ранку на ріг Мельникової і Дегтярівської вулиць (біля кладовища). Взяти з собою документи, гроші, цінні речі, а також теплий одяг, білизну тощо». Одночасно гітлерівці поширили чутки, що після санобробки всі євреї і їхні діти як елітна нація будуть переправлені в безпечні місця. Цим останнім місцем у їхньому житті стало урочище на північно-західній околиці Києва. За два дні там було розстріляно понад 30 тисяч євреїв – найбільш масове знищення мирного населення в Другій світовій війні. Конвеєр смерті в Бабиному Яру діяв до визволення столиці України від фашистів. Жертвами його стали понад сто тисяч людей.
Крім постійних експозицій в музеї також функціонує ряд виставок.
Проєкт «Загроза з неба», де представлено безпілотні літальні апарати різних типів, які використовують російські агресори для розвідки та ураження наземних цілей. Це проєкт-застереження про небезпеку, яку несуть українцям ворожі безпілотники, націлені на сили оборони, цивільні об’єкти, зокрема критичну, економічну (передусім продовольчу), соціально-культурну інфраструктуру тощо. Водночас це нагадування про необхідність допомагати українським захисникам, зокрема і для забезпечення їх новітніми засобами виявлення та ураження цілей, серед яких дедалі важливішу роль відіграють БпЛА.
Широкомасштабне російське вторгнення в Україну започаткувало нову еру війн, коли високоточні технології переважають кількісну складову на полі бою. Масове використання дронів уже нині дає змогу Україні поставити на межу повного розгрому надводний і підводний арсенал московитського Чорноморського флоту. А знищення на полі бою російських танків Т-90, ЗРК С-400 «Тріумф», що є основними експортними зразками ворога, підриває його не тільки військову, а й економічну міць.
Утім, противник теж нарощує кількість своїх безпілотних апаратів. У вересні 2022 р. на лінії бойового зіткнення вперше використані дрони-камікадзе іранського виробництва. Того самого року рашисти почали активно використовувати ударні БпЛА Shahed проти об’єктів інфраструктури українських міст. 17 жовтня російські війська вперше завдали удару цими безпілотниками по м. Київ, випустивши 28 дронів. Загалом упродовж року росіяни випустили по Україні більш ніж 2 тис. дронів-камікадзе цього типу.
Проєкт «Переозначення», «Виставка одного експонату», на якій представлено радянський герб, знятий зі щита скульптури «Батьківщина-мати». Заміна символіки на найвищій скульптурі Європи стала найпомітнішим моментом у процесах декомунізації нашого суспільства й переозначення всього Меморіального комплексу. Тепер цей застарілий герб – частка нашої історії, артефакт.
25 серпня 2023 року, із нагоди офіційного завершення реалізації проєкту «Тризуб Батьківщини» (суть якого – заміна заміні радянської символіки на щиті монумента «Батьківщина-мати» на український державний символ – Тризуб, відбулось відкриття виставки «Знак на щиті».
У просторі виставки представлено понад 200 автентичних артефактів, що охоплюють більш ніж тисячолітній відрізок історії України. Експозиція відображає найцікавіші факти з історії Тризуба, фокусує увагу на найважливіших етапах його становлення як державного герба. Вона є своєрідною відповіддю на актуальні суспільні питання, пов’язані з відтворенням Тризуба на щиті, висвітлює зв’язок цього процесу з перейменуванням самого монумента «Батьківщина-мати» та Музею загалом.
У Виставковому центрі музею було спеціально створено експозиційний простір, який складається із трьох залів. Кожен із них уміщує відповідний розділ виставки.
Розділ «Державний знак» присвячений минулому Тризуба як династичного знака київських князів, а також утвердженню знака князя Володимира Великого у високому статусі Державного герба УНР. Підкреслено історичну спадкоємність між символами державності княжої доби та періоду українського державотворення на початку ХХ ст.
Розділ «Національний символ» розповідає про самобутню традицію використання національного знака в народному побуті українців та декоративно-ужитковому мистецтві між Першою та Другою світовими війнами.
Розділ «Знак на щиті» ілюструє сутність переозначення монумента й розкриває передумови цього процесу, а також демонструє зв’язок актуального історичного часу з багатовіковою геральдичною традицією.
Проєкт «Сталеві титани Бахмута».
Запеклі бої за контроль над м. Бахмут із великими втратами обох сторін називають найкривавішою битвою піхоти з часів Другої світової війни. Під час воєнних дій місто пережило неймовірну кількість обстрілів, бомбардувань, людських та матеріальних утрат, ворожий штурм і часткову окупацію. У травні 2023 міжнародні експерти оцінили п’ятимісячні втрати Росії більш ніж у 100 тис. військовослужбовців.
У фокусі тимчасової експозиції – персональні комплекти захисників міста. Уперше в одній експозиційній площині буде представлено світлини про битву за м. Бахмут, які надійшли від офіцерів пресслужб бригад Збройних сил України, Національної гвардії України, Державної прикордонної служби України. Вони щодня, попри ризики та перепони, невтомно фіксують нашу історію для майбутніх поколінь.
Проєкт «Україна – Розп’яття» – перша в світі виставка про війну в реальному часі, що експонується під час цієї війни. На ній представлено 1 776 автентичних експонатів, зібраних по «гарячих слідах» на місцях запеклих боїв і в щойно визволених населених пунктах Київщини та Чернігівщини з 3 квітня до 6 травня 2022 р. Її площа складає близько 900 м2. Автор ідеї та куратор – генеральний директор Музею війни Юрій Савчук. Художник – Антон Логов.
Композиційно виставка складається з двох, антагоністичних за своєю суттю, частин – «Орда» та «Україна – Розп’яття».
Перша її частина «Орда» розповідає про російську пропаганду, повномасштабне вторгнення, а також військове спорядження, зброю та побут росіян.
Друга частина «Україна – Розп’яття» має дві локації: власне «Україна – Розп’яття» та «Укриття».
В основі першої – врятовані духовні та культурні пам’ятки, обпалені віконні рами, залишки побутової техніки, спортивний інвентар, знайдений на згарищах, дитячі речі, малюнки та іграшки. Домінантною лінією проходять урятовані культурні об’єкти: вхідні ворота Церкви Різдва Пресвятої Богородиці в с. Перемога та купол і купольний хрест Храму Вознесіння Господнього в с. Лук’янівка на Київщині, зранена ікона «Зняття з хреста» із поруйнованого Храму Святого Димитрія Ростовського (смт Макарів), понівечений каркас, на якому висіли картини відомої на весь світ Марії Приймаченко зі спаленого Іванківського історико-краєзнавчого музею.
Друга відтворює в деталях реалії в різних укриттях під час обстрілів і нальотів та розповідає про 37 днів життя одного гостомельського бомбосховища.
Виставка користується особливою популярністю у відвідувачів Музею та має високу медійну привабливість. Станом на 7 червня 2022 р. з експозицією ознайомилося 7 812 осіб, у вітчизняних і закордонних ЗМІ оприлюднено 63 публікації, відгуки, коментарі, сюжети та інтерв’ю про неї, у тому числі провідних міжнародних пресових виданнях The New York Times (США), The Guardian (Велика Британія) та Le Monde (Франція). У 2023 році музей отримав відзнаку міжнародної премії Museum and Heritage Awards за виставку “Україна – Розп’яття”.
