Музей Другої світової війни в Гданську є одним із найсучасніших та найінтерактивніших музеїв в Європ, присвяченим цьому конфлікту. Він є державною культурною установою, заснованою 1 вересня 2008 року Міністерством культури та національної спадщини. Спочатку він мав називатися Музей Вестерплатте, але 26 листопада 2008 року назву було змінено на Музей Другої світової війни в Гданську. Музей було відкрито для відвідувачів 23 березня 2017 року.
Музей розташований на пл. Владислава Бартошевського, 1 у Ґданську, біля Ґданської корабельні та Пам’ятника загиблим робітникам корабельні. Місцем розташування музею є сучасна будівля, спроєктована архітектурною студією «Kwadrat» з Гдині. Будівля має форму куба зі зміщеним верхнім поверхом і характерним скляним входом. На даху є оглядовий майданчик з панорамою міста.
Музей має одну з найбільших виставкових площ у Європі – понад 23000 кв.м. На найнижчому рівні будівлі – 14 метрів під землею розміщена основна експозиція, яка займає понад 5000 кв. м і представляє понад 2000 експонатів, пов’язаних з історією Другої світової війни.
Завдання музею – поширювати знання про Другу світову війну, показувати польський погляд на найбільший конфлікт в історії людства, культивувати пам’ять про жертв тоталітарних систем та героїв боротьби за свободу багатьох національностей.
Основна експозиція музею складається з трьох сюжетних блоків: «Дорога війни», «Жах війни» та «Довга тінь війни». Виставку створено у вигляді довгого коридору з пронумерованими тематичними залами. Основна кількість зал – 18, усі вони присвячені різним аспектам війни. Кожна зала розповідає про окрему сторінку з історії Другої світової війни.
Перша зала блоку «Дорога війни» являє собою реконструйовану вулицю мирної довоєнної Польщі. Тут вечір. На вулиці горять ліхтарі. У будинках світяться вікна – за ними звичайне людське життя. Родини разом вечеряють, батьки біля дитячих колисок, діти роблять уроки, читають книжки. У магазинах багато товарів, продуктів, мешканці щасливі та радіють життю.
У наступних залах музею зберігаються сотні пропагандистських листівок. Як символ пропаганди, яка створила передумови для формування лояльності та підтримки нацизму та фашизму населенням країн Німеччини, Італії. Так у Німеччині – це використання образів синьооких та світловолосих дівчинки, жінки, юнака – на противагу єврейського народу. Вони пропагують ідеї нацизму – вищість однієї раси над іншими, абсолютну нетерпимість до інших «нижчих» рас. Німцям це мало забезпечити панівне становище у новому світовому порядку. Німці намагаються повністю «дегуманізувати» єврейський народ. Показують, що вони не гідні життя, а тільки знищення.
В Італії Муссоліні розквітає фашизм. Вони апелюють до заможності, яку змогли створити для пересічної італійської родини. Символом стає машина «Фіат». Її використовують для роздмухування національної гордості та відчуття гордості за державу — будь-який італієць може купити із зарплати машину. Вони кажуть про підпорядкування всіх ідеям побудови нової Римської імперії та первинності держави над інтересами людини.
В Італії за режиму Муссоліні розквітає фашизм. Вони апелюють до заможності, яку змогли створити для пересічної італійської родини. Символом цієї заможності стає машина «Фіат». Її використовують для роздмухування національної гордості та відчуття гордості за державу — будь-який італієць може купити із зарплати машину. Вони кажуть про підпорядкування всіх ідеям побудови нової Римської імперії та первинності держави над інтересами людини.
Водночас не відстає СРСР. Тут тоннами випускаються листівки про велич радянської держави, її непереможність, усіляко висміюються всі національні рухи, зокрема в Україні, десятками знищують незгідних з тоталітарним режимом.
Далі відвідувач потрапляє до зали, де на стіні висить надважливий документ, а поруч з ним фото мапи. Документ, яким два диктатори поділили між собою мирні країни Європи. Це підписаний 23 серпня 1939 р. у Москві договір про ненапад між Німеччиною та Радянським союзом, відомий як пакт Молотова – Ріббентропа. Документ зафіксував змову між двома найбільшими тоталітарними режимами та відкрив дорогу до розв’язання найкривавішого конфлікту у світовій історії. Два диктатори поділили між собою Європу.
На зображенні мапа розподілу Європи між двома тоталітарними режимами
У мирні польські міста з обох боків вриваються загарбницькі армії сусідніх держав. Наступна зала розповідає як саме це було.
Гляйвіц, Німеччина, кордон із Польщею — історичне місце для всього світу. Саме тут 31 серпня 1939 року стався інцидент, що послужив формальним приводом для початку атаки Німеччини на Польщу. Світ був на межі війни, але німці не хотіли виглядати загарбниками.
О 20 годині вечора у приміщення місцевої радіостанції, яке знаходилося за 10 км від кордону з Польщею, забігають декілька чоловіків у військовій формі, польською мовою один із них вигукує: «Руки вгору!» і починається стрілянина.
Військові зв’язують працівників радіостанції, самі ж, під свист куль, польською мовою виголошують в ефірі кількахвилинне повідомлення, але до слухачів дійшли тільки дев’ять слів: «Увага, говорить Глівіце. Радіостанція знаходиться в польських руках…».
Німецька пропаганда представила Третій рейх як жертву польської агресії. Берлінське радіо повідомило про ще кілька нібито нападів повстанців на територію Німеччини та що їх підтримували чинні частини Війська Польського, озброєні важкою технікою. Правда стала відомою лише в Нюрнберзі після закінчення війни.
Уже наступного дня 1 вересня 1939 р. Гітлер у ранковій промові у Рейхстазі заявив: «Польща напала на Німеччину, Німеччина буде захищатися».
22 вересня 1939 у Брест увійшли перші частини 29-ї танкової армії Червоної армії. Наступного дня 23 вересня 1939 року відбувся спільний парад переможців. О 16:00 на трибуну піднялися – від СРСР Семен Кривошеїн, від Третього Рейху Хайнц Гудеріан.
Польща була остаточна окупована і поділена на дві частини – німецьку та радянську. Як ІІІ Рейх, так і Радянський Союз, крім територіального завоювання, почав поступове знищення інтелігенції та народу.
Наступні зали музею демонструють захват Німеччиною та СРСР інших країн Європи.
Після успіху в Польщі, Німеччина рушила далі на Європу — Данія і Норвегія були захоплені практично без бою. Радянський союз почав загарбувати території, котрі мали відійти до нього.
30 листопада 1939 року війська Радянського Союзу (близько пів мільйона людей), вторглися у Фінляндію, це стало початком так званої «Зимової війни». Радянські планувальники передбачали легку перемогу до 60-річчя Йосипа Сталіна 21 грудня. Та цього не сталося.
Хоча Червона Армія в результаті стане переможцем у цій війні, поразка країни з населенням у 3,7 мільйона людей, сталася тільки через декілька місяців – і страшною ціною.
На фотографіях музею – фото маскувальних костюмів фінів. Вони дозволяли їм ховатися в снігах, тоді як радянські солдати були в чорному – та ставали легкою здобиччю для снайперів.
17 червня 1940 року радянські війська захопили ключові точки і головні стратегічні обʼєкти Латвії та Естонії. На територію Литви Радянський Союз вторгся двома днями раніше. Таким чином завершилася окупація країн Балтії, які увійшли до сфери впливу СРСР після пакту Молотова – Ріббентропа у серпні 1939 року.
Домінантою основної експозиції другого блоку «Жах війни» є доля простих людей. Показ війни крізь призму долі солдатів, військовополонених, табористів, каторжних робітників, а також мирних жінок, дітей і чоловіків є найбільш універсальним і зрозумілим меседжем для відвідувачів – незалежно від їх національності.
Ця частина виставки показує як німецькі злочини, вчинені проти польської інтелігенції та соціальних еліт з осені 1939 року, так і радянські злочини, зокрема, вбивство польських офіцерів і поліцаїв у 1940 р. – Катинський розстріл.
Цій трагедії присвячено декілька зал музею. Це дуже сумна сторінка польської історії, яку поляки ретельно вивчають, і про яку добре пам’ятають. Вбивство польських військовополонених 1940 року – мабуть, один із найвідоміших нині воєнних злочинів Радянського Союзу.
Після захоплення східної частини Польщі у вересні 1939 року Червона армія взяла в полон майже пів мільйона польських військових. Переважну більшість солдатів та унтерофіцерів відпустили практично одразу, а от офіцерський склад залишався в таборах до весни 1940 року в очікуванні, коли вирішиться їхня доля. Згодом Політбюро постановило їх розстріляти й таємно поховати. Одне з таких масових поховань виявив німецький окупаційний корпус 1943 року біля села Катинь, яке й дало назву трагедії загалом.
Пізніше після звільнення Смоленська на місце поховання скерували групу чекістів, щоб сфальсифікувати докази. Необхідно було довести, що розстріл відбувся не 1940-го, а 1941 року, коли територію вже захопили німці. Співробітники НКВС, зокрема, «обробляли» місцевих мешканців, вказуючи їм, що слід говорити при подальших розпитуваннях, а також підкладали в кишені вбитих листи, написані вже після розстрілу: родичі не знали про долю в’язнів і продовжували до них писати. На офіційному рівні радянське керівництво визнало відповідальність СРСР за цей злочин лише 1990 року.
Важливою частиною експозиції є тема Голокосту. У залах представлені унікальні експонати – предмети, що документують долю жертв Голокосту, розстрілів та інших форм репресій, в’язнів таборів, примусових робіт та поляків, депортованих углиб Радянського Союзу.
Тут є вагон, яким німці, а пізніше радянська влада вивозили людей у концтабори, знищуючі цілі народи. Безпрецедентність геноциду було показано через систему концентраційних таборів – «таборів смерті», створених Третім Рейхом, рабську працю, до якої примушували підкорені народи, і примусове переміщення сотень тисяч цивільних людей. Також у музеї показано життя євреїв у двох найбільших гетто: Варшавському та Лодзінському.
Є історії біженців, які змушені були в одну валізу пакувати все своє життя та рятуватися в інших країнах.
Є зала, присвячена блокаді Ленінграду, – кадри змінюються на стіні під звуки православної молитви. Тут же – шматочки хліба, який видавали людям, продуктові картки. Уривки блокадного щоденника дівчинки Тетяни Cавичевої.
28 декабря 1941 года. Женя умерла в 12.00 утра 1941 года».
«Бабушка умерла 25 января в 3 часа 1942 г.».
«Лека умер 17 марта в 5 часов утра. 1942 г.».
«Дядя Вася умер 13 апреля в 2 часа ночи. 1942 год».
«Дядя Леша, 10 мая в 4 часа дня. 1942 год».
«Мама – 13 мая в 7 часов 30 минут утра. 1942 г.».
«Савичевы умерли». «Умерли все». «Осталась одна Таня».
Існують десятки досліджень стверджуючих, що для Сталіна напад 22 червня став несподіванкою, але тільки тому, що він планував напасти першим та вести війну на чужій території. Тому військове керівництво не мало стратегії захисту. СРСР у своїй воєнно-політичній доктрині навіть в статутах не мав розуміння оборони своєї території.
У музеї є окремі зали – це територія терору. Немає суттєвої різниці між нацистським та радянським. Головне, на чому він базується, на страхові та підкоренні людей та народів через страх.
Є ще десятки залів, які розповідають, наприклад, про мародерство та злочини проти мирного населення з боків обох армій – німецької та радянської. Багато історій опору – проти обох режимів німецького та радянського.
Третя частина виставки – блок під назвою «Довга тінь війни». У ньому поєднується історія закінчення війни – падіння Третього Рейху, звільнення Європи і водночас підпорядкування значної її частини Радянському Союзу, скидання атомних бомб на Японію.
Виставка також показує в стислій формі найбільш значні наслідки війни: гігантські людські та матеріальні втрати, зміни кордонів у Центральній та Східній Європі, поділ континенту та радянізацію територій на схід від Ельби, а також післявоєнні переміщення населення: переселення поляків із земель, включених до складу Радянського Союзу, переміщення німців, виїзд євреїв до Палестини.
До цієї частини також входять розрахунки з воєнним минулим, починаючи від судових процесів над німецькими та японськими військовими злочинцями і закінчуючи різними формами розплати, що застосовуються в Європі проти колабораціоністів і людей, підозрюваних у підтримці ворога.
Закінчується виставка тією самою вулицею, з якої вона почалася. Але у вікнах немає світла. На вулицях купа військової техніки. Будинки зруйновані. Зруйноване життя мільйонів.
Тут була війна. У війни немає переможців, війна – це завжди трагедія. Немає такої мети, яка б виправдала загарбницьку війну та сотні тисяч невинних жертв.
Музей Другої світової війни в Гданську має спеціальний простір для дітей віком до 12 років під назвою «Час в дорозі». Він складається з двох елементів: реконструкції квартири варшавської родини та класної кімнати, що показує реалії життя та навчання у важкі часи Другої світової війни. Виставка є частиною основної експозиції. Це реконструкція квартири варшавської родини в три різні періоди: 3 вересня 1939 року – через кілька днів після початку Другої світової війни, 8 березня 1943 року – під час німецької окупації та 8 травня 1945 року – у день, коли стало відомо про капітуляцію Німеччини. У цих інтер’єрах інсценовано умови життя родини польської інтелігенції з Варшави.
Основна експозиція музею налічує майже 3 тис. експонатів, а також є близько 260 сучасних мультимедійних станцій, на яких відвідувачі можуть переглядати архівні фотографії та фільми, дивитися розповіді очевидців тих подій, ознайомлюватися з інтерактивними картами театрів воєнних дій та змін державних кордонів під час Другої світової війни.
