Les Invalides «Будинок інвалідів» (назва — скорочена форма від «hôpital des invalids» – госпіталь для інвалідів) – це монументальний комплекс будівель, розташований у Парижі, Франція.
Він був побудований у 17 столітті як резиденція для інвалідів та солдатів, які були поранені у війнах і потребували медичної допомоги та притулку. Сьогодні це одна з найважливіших пам’яток Парижа, а її складна архітектура та багата історія приваблюють тисячі туристів щороку.
Історія будівництва «Будинку інвалідів» бере свій початок у 17 столітті, коли король Людовик XIV вирішив побудувати комплекс будівель для розміщення поранених і хворих солдатів та притулок для старих ветеранів французької армії. Установа мала виконувати функції казарми, лікарні та хоспісу і була розрахована на 6000 постояльців. Утримуватися мала коштом, що збираються з доходів монастирів. Місце було обрано в передмісті Парижа, на рівнині Гренель на березі Сени. Роботи над основними будинками — житловими приміщеннями, лікарнею, трапезною були доручені архітектору короля Лібералю Бруану.
Проєкт будівлі включав основний корпус, великий внутрішній двір (королівський двір) і чотири корпуси, що прилягали до нього, зі своїми власними внутрішніми дворами кожен. Перший камінь було закладено 30 листопада 1671 року, а будівельні роботи тривали до лютого 1677 року. Окремі частини будівлі, у тому числі баневий собор, зводилися ще протягом 30 наступних років. «Будинок інвалідів» є прикладом архітектури так званого «великого стилю» епохи Людовіка XIV, що поєднує елементи класицизму та бароко
«Еспланада інвалідів» – величезна площа розмірами 500×250 м з великими газонами та рядами дерев з’єднує його з набережною Сени та нинішнім мостом Олександра III. Завдяки еспланаді від річки відкривається вид на протяжний (196 м) фасад комплексу. Прямо навпроти головного входу розташований увінчаний куполом собор Святого Людовіка.
Король Людовик XIV не ділився своєю королівською каплицею з пацієнтами чи солдатами, як це було передбачено придворним етикетом. Натомість він доручив архітектору Жюлю Ардуену-Мансару спроєктувати нову каплицю.
У 1676 році в частині комплексу розпочалося будівництво церкви. Жюль, натхненний собором Святого Петра в Римі, побудував велику каплицю. Це монументальна будівля довжиною приблизно 107 метрів, шириною 48 метрів. Базиліка «Будинку інвалідів» є прикладом французького класицизму, характерними елементами якого є симетрія, пропорції та гармонія.
Центральним елементом базиліки є характерний купол, який є справжнім відображенням архітектури французького бароко. Його спроєктував Ардуен-Мансар у 1677. Він розмістив купол у центрі комплексу, щоб домінувати на дворі честі. Купол стоїть на висоті 107 метрів над іншими будівлями і є найвищим у всьому Парижі. Всередині церкви є багато скульптур і картин, а також написів з різних періодів французької історії. Інтер’єр був розписаний учнем Ле Брюна Шарлем де Ла Фоссом. Ла Фосс використовував барокову ілюзію простору, він завершив фреску в 1705 році.
Собор Святого Людовика (Сент-Луїса) розділений надвоє: королівська каплиця та каплиця ветеранів. Таким чином король і солдати відвідували б месу одночасно, хоча й через окремі входи.
Каплиця ветеранів все ще використовується як церква сьогодні.
Вважається, що купол собору в Парижі став прототипом Капітолія в США.
У 1989 купол та його декоративні прикраси було заново вкрито позолотою, для чого знадобилось дванадцять кілограмів золота. Величезну фреску під куполом (художник Шарль де ла Фось) також було нещодавно реставровано.
Банева церква є військовим некрополем. Тут поховані останки видатних героїв французької війни. Одним із них є Наполеон I. Його прах знаходиться в саркофазі з червоного кварциту, що був створений за проєктом архітектора Вісконті. На будівництво гробниці Наполеона знадобилося близько 20 років. Саркофаг знаходиться у відкритому круглому склепі в центрі собору Сент-Луїса під Куполом.
Прах Наполеона міститься в шести покладених одна в одну трунах-п’єдесталах (перша — з жерсті, друга — з червоного дерева, третя та четверта — зі свинцю, п’ята — з дуба та шоста — з ебенового дерева). Труни вміщено у великий саркофаг з червоного фінського порфіру. Військові досягнення Наполеона втілені у символах «Перемоги», що оточують крипту у вигляді скульптур Сімара, Аустерліц, Єна, Маренго.
А сюжетами десяти барельєфів, що прикрашають стіни крипти, стали досягнення Наполеона на громадянській арені (примирення нації, адміністративна централізація, державна рада, цивільний кодекс, конкордат, імператорський університет, рахункова палата, кодекс торгівлі та промисловості, великі будівництва, почесний легіон).
Початкове місце спочинку Наполеона було на острові Святої Єлени, але король Луї Філіп відправив його останки назад до Франції в 1840 році. Тут же лежать останки братів імператора Жозефа і Жерома, а також інших членів сім’ї. Під статуєю імператора спочиває прах його сина.
У соборі також поховані інші важливі французькі лідери та діячі.
Перші постояльці розмістилися у «Будинку інвалідів» після його офіційного відкриття у жовтні 1674 року. Упродовж більшої частини XVIII століття тут мешкало близько 4000 ветеранів, об’єднаних у роти під командуванням офіцерів. Офіцери мали право на індивідуальні кімнати, а солдати жили у загальних приміщеннях, розрахованих на п’ять чи шість ліжок. Постояльці вільно пересувалися по будівлі, їх добре годували та надавали медичний догляд. Двічі на тиждень їх могли відвідувати дружини чи родичі. Вранці та ввечері було покладено час на молитву. Існувала заборона на приймання їжі в особистих кімнатах та будь-які форми торгівлі.
Вважалося, що постояльці, як і раніше, перебувають на військовій службі. Найбільш міцні з них несли варти, інші могли працювати на взуттєвій, панчішній і гобеленовій фабриках, а також у майстерні з розфарбовування гравюр.
До складу комплексу «Будинок інвалідів» також входять кілька житлових будинків, де жили та лікувалися поранені солдати. Серед них — будівля під назвою «Почесний двір», яка була головною частиною комплексу. Це монументальна будівля, що складається з трьох поверхів і має багато вікон та балконів.
Протягом багатьох років комплекс будівель був також місцем виробництва зброї та боєприпасів для французької армії. У 19 столітті в Les Invalides також почали виробляти гармати і рушниці, які використовувалися під час Першої світової війни.
В 1905 році в приміщеннях «Будинку інвалідів» відбулася перша в історії Франції презентація автомобіля, а саме марки Renault. Цю презентацію організував засновник компанії Луї Рено, запросивши на неї важливих французьких політиків та військових представників.
У 1918 році на території комплексу було відкрито госпіталь для лікування поранених солдатів.
У 1940 році, під час німецької окупації Парижа, комплекс був перетворений на військовий склад, а німці розмістили свої зенітні гармати всередині собору.
У 1944 році, під час визволення Парижа, комплекс був пошкоджений бомбардуванням, але був відновлений у 1950-х роках. Це одна з найважливіших пам’яток Парижа, яка приваблює безліч туристів з усього світу. Його відвідують близько 3 мільйонів людей на рік.
У будинках комплексу Les Invalides розміщуються Музей армії, Музей планів і рельєфів, Музей сучасної історії, а також місця поховання деяких військових героїв Франції.
Музей планів і рельєфів. У 1777 році до «Будинку інвалідів» із Лувру переїхала королівська галерея рельєфних планів прикордонних фортець. Ця колекція була заснована у 1668 році з ініціативи маркіза де Лувуа, військового міністра Людовіка XIV. На момент інвентаризації в 1697 вона включала 144 макети. Вони неодноразово реставрувались, потім знову закидалися та знову реставрувались. Сьогодні колекція налічує близько 100 макетів та розміщується у Музеї планів та рельєфів, який є другим за відвідуваністю музеєм Будинку інвалідів.
У 1871 році «Будинок інвалідів» дав притулок Музею артилерії. Він був заснований в 1795 після Французької революції та розширений при Наполеоні. У його основу лягла артилерія Королівського арсеналу, і навіть численні артилерійські трофеї Наполеонівських воєн. Крім того, до складу колекції увійшло рухоме майно французької корони і зібрання старовинної зброї та обладунків, які раніше належали принцу Конді і виставлялися в залах замку Шантії. В 1880 уряд передав Музею колекцію зброї і обладунків з замку П’єрфон, що належали Наполеону III. Музей постійно поповнювався новими експонатами з Лувру, Національної бібліотеки, Венсенського музею артилерії, Паризького монетного двору, а також коштом численних пожертв.
1889 року в Парижі проходила Всесвітня виставка, і розташований на Еспланаді інвалідів павільйон Військового міністерства мав певний успіх у публіки. Після закінчення виставки було створено товариство La Sabretache, яке об’єднало невелику групу ентузіастів військової історії, до яких входили художник Едуар Детейль, колекціонер та історик мистецтв Поль Мармоттан, генерал Еміль Вансон та інші особи, які просували ідею створення музею історії армії. Їхній задум втілився у життя у жовтні 1896 року. Колекція тогочасного музею складалася з експонатів, які зберігали пам’ять про матеріальну культуру та традиції французької армії, предметів повсякденного життя солдатів тощо.
Сучасний Музей армії з’явився 1905 року внаслідок злиття Музею артилерії та Музею історії армії. Протягом більш ніж столітньої історії колекція постійно поповнювалася. Після закінчення Другої світової війни до її складу увійшли експонати Музею сучасної історії.
У 1962 році, після здобуття Алжиром незалежності, сюди було передано колекцію музею Франше Д’Еспрі. Велика кількість експонатів надійшла у 1998–2001 роках після закриття збройових заводів Сент-Етьєна та Де Тюля. Зрештою, музей отримав на зберігання предмети від Міністерства образотворчих мистецтв та низки національних музеїв, у тому числі з Лувру, Версалю та музею Клюні.
Сьогодні в Музеї армії на площі 12 000 м² зберігається близько 500 000 експонатів: артилерійські знаряддя, старовинна зброя, обладунки, прапори, предмети уніформи, ордени та прикраси. У Музеї армії також є багаті іконографічні фонди, що складаються з картин, скульптур, гравюр, малюнків та фотографій, а також друковані та рукописні фонди, які включають збори друкованих та періодичних видань, рукописів та приватних архівів. Тут також є колекція археологічних експонатів та фонд етнографічних об’єктів, зібраних у межах французької колоніальної імперії.
Постійна експозиція музею розділена на три секції, у кожній з яких представлений багатий матеріал із французької військової історії.
Розділ старовинної зброї та обладунків.
Колекція старовинної зброї та обладунків Музею армії включає 2500 одиниць зберігання та вважається третьою у світі після віденського та мадридського музеїв. Представлена тут зброя охоплює широкий часовий діапазон від античної доби до середини XVII століття. До складу колекції входять старовинні артилерійські знаряддя XIV–XVI століть, мисливські аркебузи, мушкети, пістолети та інша вогнепальна зброя XV–XVII століть.
У величезній кількості представлено холодну зброю: від мечів Каролінгської епохи, алебард та списів Пізнього середньовіччя до шпаг та рапір XV–XVII століть. До складу колекції входить меч, що використовувався при коронації короля Арагона та Сицилії Мартіна I, а також мечі, які належали французьким королям Франциску I, Генріху II та іншим монархам.
Особливий інтерес представляє зібрана в Музеї колекція обладунків, в якій у великій кількості представлені бойові та турнірні обладунки XV–XVI століть, бойове спорядження, яке належало як знаті, так і пересічним піхотинцям і вершникам.
Вінцем колекції є парадні обладунки французьких королів XVI–XVII століть.
Мамлюцький обладунок для вершника та коня. Єгипет, 1560-ті роки
Розділ Нового часу від Людовіка XIV до Наполеона ІІІ.
Ця колекція унікальна за своєю великою кількістю та різноманітністю експонатів. Вона включає предмети уніформи французьких та іноземних полків, зброю, спорядження, ордени та інші нагороди, а також предмети, що належали історичним діячам, таким як Наполеон Бонапарт та його маршали.
Експозиція включає такі відділи:
1. Королівська армія від битви під Рокруа до Французької революції
2. Революція та Наполеонівська епоха
Капелюх і сюртук Наполеона, похідне ліжко та обстановка намету
3. Епоха від Реставрації до Франко-Прусської війни (1870-1871)
Розділ Першої та Другої світових воєн
У цих залах розповідається про військову історію Франції з 1871 по 1945 рік і, у більш загальному плані, про два великі світові конфлікти ХХ століття. Експозиція включає французьку та іноземну уніформу, а також предмети повсякденного солдатського вжитку. Доповнюють колекцію фотографії, картини та документи з особистих архівів.
Головний внутрішній двір
Тут представлено колекцію з 60 французьких бронзових артилерійських гармат XVII–XVIII століть. Уздовж ровів з боку Еспланади інвалідів виставлені також трофейні гармати, зокрема гармати російської армії, захоплені під час Наполеонівських воєн. Деякі гармати неодноразово переходили з рук в руки і є історичними реліквіями. Під дахом музею зберігаються ще більш старовинні гармати XV-XVI століть. Загальна кількість гармат у складі експозиції музею сягає 800 екземплярів.
Ця гаубиця має власну історію. Її захопили французи під час Кримської війни (1853-1856), і вона була виставлена в музеї як трофей. 1940 року гаубицю вивезли до Берліна, а 1945 року на ній розписалися радянські солдати. Після закінчення війни її знову повернули до складу музейної експозиції.
