Шифрувальний центр у Блечлі-парк

Маєток Блечлі-Парк, розташований у 80 км на північний захід від Лондона у місті Мілтон-Кінз, графство Бакінгемшир був головним місцем перебування Урядової школи кодів та шифрів (УШКШ) Великої Британії, яка під час Другої світової війни регулярно декодувала секретне спілкування країн Осі.

Офіційний історик британської розвідки у Другій світовій війні написав, що розвідницькі дані британської «Ультра», добуті у Блечлі, скоротили війну більш ніж на два роки.

Зараз у маєтку розташований освітній та історичний музей, який вшановує ці досягнення.

Назву Блечлі-Парк маєток вперше отримав в 1877 році. У 1883 році був перебудований із будинку сільського типу, у сучасну споруду вікторіанського стилю, з поєднанням неоготики, Тюдорського відродження та голландського класицизму, поряд із затишним ставком та розлогими зеленими галявинами.

Наприкінці 30-х років повідомлення британських агентів приносили дедалі більше відомостей щодо підготовки Німеччини до широкомасштабної війни. Невдовзі це підтвердить анексія Польщі, Данії та Норвегії. Аби переграти сильного озброєного ворога, військово-політичні кола Лондона вирішують створити підрозділ, завдяки якому можна було б заздалегідь дізнаватися про плани ворога — тобто перехоплювати німецькі шифрограми. Так була створена Урядова школа кодів та шифрів і Блетчлі-парку судилося стати одним із головних каменів у фундаменті цієї стратегії.

У 1938 році британський уряд викупив маєток Блетчлі-парк для майбутнього шифрувального центру в англійського лорда.

Ключовою перевагою обрання Блечлі осередком розвідки було його центральне місце розташування. Маєток примикає до залізничної станції, а поряд проходить головна автодорога Уотлинг-стріт, яка зв’язувала Лондон з північним заходом. До того ж поряд знаходилися потужності станції телеграфного та телефонного зв’язку.

З початком Другої світової війни Британія виявилася відрізаною від материка і як острівна держава не могла у необхідних обсягах забезпечувати себе продовольством і промисловими товарами. На допомогу приходила Америка, звідки до Королівства йшли кораблі із заповненими трюмами. Німеччина ж розмістила в Атлантиці підводні човни, які перешкоджали проходженню кораблів з гуманітарним вантажем. Тому не дозволити їм топити каравани з Америки стало для Британії життєво важливим пріоритетом.

Військова британська розвідка МІ6 та її директор генерал Стюарт Мензіс знали про головний засіб зв’язку німецької військово-політичної верхівки — шифрувальну машину «Енігма». Зламати її коди та дістати доступ до оперативної інформації — таке завдання взяла на себе розвідка та новостворений шифрувальний центр.

Розвіднику Фредеріку Вінтерботему доручили сформувати ядро цього інтелектуального центру, знайти фахівців, які мали підібрати ключ до найбільш втаємниченої німецької «Енігми».

Королівство мало багатий на таланти Оксбридж (спільна назва університетських Оксфорду й Кембриджу) – туди й звернулися творці Урядової школи кодів та шифрів. Працівниками шифрувального центру невдовзі стануть переможці конкурсів кросвордів, шахісти та математики. Нестандартно мислячих людей з аналітичними та математичними здібностями збирали звідусіль.

Набір до Блечлі-Парк невпинно зростав, до центра поспішали чоловіки й жінки з Лондона, Кембриджа, із графств Кент, Лестер, Ланкашир, Ноттінгем. Основні вимоги до них: високі розумові здібності, працьовитість та вміння мовчати.

Блечлі-Парк для тих, хто там працював, був відомий як «Б.П.», а під час війни використовувались кодові назви «Станція X», «Лондонський центр розвідки сигналів» та «Штаб-квартира державних комунікацій».

Майбутні співробітники БП несподівано отримували загадкового листа з позначкою на конверті «На службу Його Величності». В листі їх просили прибути на Станцію Х у Блетчлі-парку. «У Форин сервіс Ваша поштова скринька №111. Це все, що Вам необхідно знати», – говорилося у листі.

Персонал працював шість днів на тиждень у три зміни: 16:00 – 24:00, 00:00 – 8:00 та 08:00 – 16:00, кожна з яких мала півгодинну перерву на обід. Робота була виснажлива та вимагала надзвичайної концентрації. Для розрядки, персонал мав один тиждень відпустки на квартал.

Розшифровані документи лягали на стіл лише прем’єр-міністру, директору урядової розвідки МІ6 та кільком генералам, а гриф «Ультра» на шифровках з БП означав найвищий рівень таємності. Так згодом назвуть й англійську декодувальну машину. 24 години на добу, 7 днів на тиждень, 365 днів на рік на Станції Х не припиняли пошуку влучних цифрових комбінацій, аби дістати доступ до ворожого ефіру.

Чим же інтригувала таємна німецька зброя «Енігма»і який був принцип її роботи?

«Енігма» являла собою звичайну друкарську машинку, в основі конструкції якої було 3 обертові барабани (диски) з 26 електричними контактами на кожному — за кількістю літер латинського алфавіту. Перед початком роботи оператор виставляв на всіх трьох барабанах кодове слово та друкував текст на клавіатурі. І якщо змінити бодай одну літеру на одному з цих барабанів, змінюється літера і в шифровці. Або ж якщо, скажімо, на клавішу “М” натискаєш один раз — отримуєш “С”; якщо два – “В”; три – “Л” і тільки якщо чотири рази — аж тоді “М”. Або ж слова з повідомлень, які слід читати не з початку слова, а з його середини чи з кінця.

Три диски кратно ускладнювали логіку шифрування. Кожне натискання клавіші викликало електричний імпульс, який, проходячи крізь барабани, провертав перший диск на один крок. Після того, як перший барабан робив повний обіг, у справу вступав другий, потім третій — схоже на роботу електролічильника.

На фото показані установки на 31 день місяця (адже код змінювався кожен день). В цей день оператор повинен вибрати рефлектор, виставити на роторах IV, I, VII літери C, T і R відповідно. Далі йде порядок замикання контактів на крос-панелі. При шифруванні оператори слідували загальним правилам: пробіли не ставляться, розділові знаки позначаються символами (наприклад, кома — YY, а лапки — Х).

На перших версіях «Енігми» працювали три людини: одна читала текст, друга набирала його на клавіатурі, третя записувала шифрування.

Винахідники й самі не раз випробовували машину на предмет небажаного зламу, та у шифрувальний простір «Енігми» їм втрутитися так і не вдалося. Отже, безпека гарантована, вважали німці — все заблоковано залізно. Але хто ж здогадувався, що на Островах вже підростала генерація вчених, котрі впевнено вривалися в нову технічну еру?

А почалося все знов з Польщі. Польща почала шукати підхід до «Енігми» ще у 1932 р. Завдяки своїм талановитим математикам Мар’яну Реєвському, Єжи Ружицькому та Генрику Зигальському, яким у 1933 р. вдалося підібрати коди.

За п’ять тижнів до початку війни в Варшаві польське «Бюро шифрів» повідомило про свої перші успіхи у зламі «Енігми» вкрай здивованим британським та французьким колегам. Поляки передали розвідувальним службам Франції й Великобританії модель німецької шифрограми та дешифратори, сконструйовані Єжи Ружицьким, Маріаном Реєвським і Генріхом Зигальським.

Як тільки перші бомби впали на територію Польщі, польські криптологи опинилися у Франції. За кілька днів вони починають працювати у шифрувальному центрі «Брюно», за 40 км від Парижа. А звідти М.Реєвського й Г.Зигальського через Гібралтар доправлять до Англії у шифрувальну службу начальника генштабу польських збройних сил. Далі вони працювали разом з британськими науковцями.

Справжнім успіхом для британського шифрувального центру стало залучення молодих геніїв з Кембриджа 27-річного Алана Тюрінга та 33-річного Гордона Велшмена.

Творцем машини, яка змогла дешифрувати «Енігми», став Алан Тюрінг.

Саме тоді відомий англійський криптоаналітик професор Діллі Нокс запропонував Алану приєднатися до секретної урядової програми. Тож за завданням уряду Його Величності молодий математик починає роботу над своїм найамбітнішим проєктом.

Його офісом стала Будиночок №8 у Блечлі-Парку — збитий з дощок барак, де взимку дарма було й мріяти про тепло.

Ламати коди «Енігми», шифрів генерального штабу та ставки самого Гітлера з травня 1941 р. у Будиночку №8 Алану Тюрінгу допомагали чемпіон Англії з шахів Г’ю Александер та Джек Гуд. Ключ до одного з кодів — переставити місцями отримані сигнали — прийшов Дж. Гуду уві сні.

Після вивчення польских матеріалів, Тьюрінг прийшов до висновку, що використовувати колишній підхід з повним перебором повідомлень вже не вийде. По-перше, це поведе за собою створення більше 30 машин польського типу, що у багато разів перевищувало річний бюджет «Станції X», по-друге, можна очікувати, що Німеччина може виправити конструктивний недолік, на якому ґрунтувався польський метод. Тому він розробив власний метод, заснований на переборі послідовностей символів вхідного тексту. Незабаром німці додали в конструкцію «Енігми» комутуючі пристрої, істотно розширивши цим кількість варіантів коду. Цю ситуацію для англійців вирішив Гордон Уелчман, запропонувавши конструкцію «діагональної дошки». В результаті цієї роботи в серпні 1940 року була побудована криптоаналітична машина «Bombe», за допомогою якої вдалося зламати легендарну німецьку шифрувальну машину «Енігма».

«Bombe» (пізніше отримала другу назву «Ультра») мала розміри – 2х2 м, при цьому важила цілу тонну й займала окрему кімнату. Складалася із 108 електронних барабанів, розміщенних у три ряди, які безперестанку крутилися, шукаючи правильний ключ. Жінки-оператори постійно перевіряли, щоб жодний з них не зупинявся. Шифрувальники ж майже не підводилися з-за столів, а нерідко просто за ними й засинали. «Bombe» дозволяла читати ефір значно точніше, ніж її польський попередник.

Згодом було побудовано близько 200 дешифраторів на кшталт «Bombе», що дозволило обробляти 3000 німецьких шифрувань на день. До 1942 року науковий колектив «Ультри» зміг досить серйозно просунутися до мети, але траплялися регулярні провали: давались взнаки постійні ускладнення «Енігми» та зміни алгоритмів роботи.

Неймовірними зусиллями найкращих математиків з кожним днем вдосконалювали англійську анти-Енігму: результатом напруженої роботи Діллі Нокса, Алана Тюрінга, Гордона Велшмена, Максвелла Ньюмена стало знаходження «ключів» не до однієї, а до кількох німецьких «Енігм» – вермахту, Люфтваффе, абверу, СД, і лише згодом – Кригсмарин.

Після декодування «Енігми Кригсмарин» у БП почали контролювати кожен крок німців. Cтавав відомим зміст депеш штабів армій, військового флоту та командувань різноманітних служб противника. Іноді шифрувальники читали повідомлення раніше, ніж у гітлерівській ставці чи військовому міністерстві.

Найбільші трофеї Урядової школи кодів та шифрів.

Розвідувальною інформацією Британія потроху ділилася з союзниками по коаліції на Східному й Західному фронтах. Використовували її й Сполучені Штати, які, вивчивши багатий досвід союзників, згодом створять власну аналогічну службу – Агентство національної безпеки.

27 травня 1941 р. капітану німецького корабля Бісмарк адміралу Лютьєнсу надійшла шифровка: «Від імені усієї Німеччини складаю вам подяку. Німеччина з Вами. Адольф Гітлер». Адмірала було з чим вітати – три дні тому «Бісмарк» потопив гордість британського флоту лінійний крейсер Худ і йшов «відпочивати» на західне узбережжя Франції. У Блетчлі група П. Калвокорессі перехопила цю радіограму, і вже 28 травня шифровка німецької військово-морської служби мала зовсім інший тон: «Тіла з води витягати?» – Бісмарк відправили на дно.

А от інформація, отримана завдяки комп’ютеру «Колос», гарантувала вчасність і точність операції «Оверлорд» – день висадки союзників та відкриття Другого фронту в 1944 р. Гра розвідок переконала німецький генералітет, що в районі Кале планується велика операція американських та британських військ. Та коли німці підтягнулися до Кале, в цей час основні події почали розгортатися у Нормандії. І вже там 6 червня відбувся штурм з моря союзниками під командуванням генерала Д.Ейзенгауера, операція на узбережжі Атлантики, яка не залишила німцям жодних шансів на порятунок.

Англійці на основі інформації з Блетчлі повідомили радянському послу в Лондоні, що 22 червня Гітлер нападе на СРСР, але той сказав: провокація. Матеріали про заплановану битву біля Курська, Орла і Бєлгорода (у німців – «Операція «Цитадель») також заздалегідь передали Сталіну, а отже, радянські генерали мали час до неї підготуватися.

У 1942–1943 рр. у БП щоденно розшифровували до 80 тисяч радіограм. Але про те, що дібрано ключі до «Енігми», протягом усієї війни німці так і не здогадалися.

Натомість Радянський Союз ніколи офіційно не знав про існування Блечлі-Парку та роду його діяльності, що вважається виявом недовіри Черчилля до цієї країни навіть під час існування військового союзу Велика Британія – США – Радянський Союз проти нацистів.

Після закінчення війни його працівникам Блетчлі було суворо заборонено навіть словом згадувати про урядову Станцію Х. Всю інформацію про БП розвідка сховала за сімома замками.

Більшість обладнання та документів Блечлі були знищенні по завершенню війни, а зобов’язання його персоналу щодо дотримання секретності залишались у силі тривалий час, тому більшість родичів цього персоналу не нічого знали про їхню роботу.

Доля геніїв Станції Х склалася по-різному. Гордон Велшмен переїде до Бостона (США), де почне читати перший комп’ютерний курс у Массачусетському технологічному інституті.

Томас Флаверс також планував займатися комп’ютерами – адже мав на своєму рахунку вже два на Станції Х. Проте розвідка ці комп’ютери взяла у власне користування й засекретила. Тому підтвердити Флаверсу свої винаходи не було жодної можливості.

В.Еттінгзхаузен (згодом – Ейтан) у 1946 р. переїхав до Палестини, де з виникненням нової держави Ізраїль заснував її дипломатичну службу та став першим міністром закордонних справ.

У 1945 р. Алана Тюрінга за великі заслуги у воєнний час удостоєно Ордена Британської імперії. Та він і надалі не переставав дивувати світ своїми відкриттями: того ж року вчений створив електронну машину з програмою в пам’яті, яку назве автоматичною обчислювальною машиною (АОМ). У 1948 р. він зі своїм недавнім колегою з Блетчлі Максом Ньюменом у Національній фізичній лабораторії університету Манчестера працює над проектуванням обчислювальної техніки. У цей період Тюрінг розробляє теорію математичної біології, пише статті з морфогеніки (науки про вплив фізичних і математичних чинників на ріст живих організмів, перший крок на шляху вивчення ДНК) – перспективи відкривалися на ціле століття.

В час «холодної війни» Урядовий центр шифрів та кодів продовжував працювати за призначенням. Розвідники підуть із Блетчлі аж у 1987 р. – переїдуть у модерну будівлю в м.Челтнем. Крім того, спливав 50-річний термін розсекречення архівних документів, і новітня історія Британії готувалася відкрити своїм громадянам маловідому сторінку.

Для відвідувачів маєток Блетчі-парк вперше відкрився у 1993 році. Щоб повністю поринути в атмосферу, яка панувала у воєнні часи, відчути дух Блетчлі-Парку сповна, обов’язково треба зайти в особняк, пройтися навколо нього. Для відвідувачів в експозиції – інтер’єри та спецтехніка воєнних часів, шинелі на вішалці, попільничка з недопалками, недопитий чай, купа паперу, звуки та голоси того часу.

Не пов’язані з військово-морськими силами повідомлення «Енігми» розшифровувались у Будиночку № 6, передавались на переклад, індексування (каталогізацію) та перехресні посилання в Будиночок № 3. Лише після цього їх передавали до Таємної служби розвідки (MI6), начальникам служб розвідки у відповідних міністерствах та далі вищому командуванню на фронті.

Військово-морські повідомлення «Енігми» розшифровувались у Будиночку № 8, з перекладом у Будиночку № 4. Дослівні переклади надсилались виключно Управлінню військово-морської розвідки Центру оперативної розвідки Адміралтейства, доповнені інформацією з каталогів в частині значень технічних термінів та перехресних посилань з банку знань про німецькі військово-морські терміни. Будиночок № 4 також розшифрував ручну систему відому як «шифр доків», яким деколи також передавали повідомлення мережею Енігми.

Нині на території Блетчлі-парку знаходиться Музей шифрувальників та Музей комп’ютерних технологій.

Крім Національного музею обчислювальної техніки, в парку міститься ще ряд інших виставок та закладів:

• маєток;
• Projected Picture Trust – колекція старовинного обладнання для кінотеатрів та маленький кінозал, у якому демонструється короткометражки часів Другої світової війни;
• колекція іграшок та моделей — іграшкові солдатики, моделі поїздів і автотранспорту та інші іграшки 1930-х років;
• гараж Блечлі-Парку – колекція машин включає два Austin 1930-х років;
• поштове відділення Блечлі-Парку – відтворення поштового відділення 1940-х, яку слугувало прикриттям для пошти, які надсилалась персоналу Блечлі;
• Дипломатична бездротова служба – оригінальне бездротове та дротове обладнання, як воно використовувалось у Блечлі;
• Морська виставка містить моделі як військових, так і комерційних суден;
• «Американський садовий маршрут» вшановує неперервні зв’язки між Великою Британією та США, які були важливі для перемоги;
• «65-те відділення новин» – відтворення німецької сигнальної (надсилання та отримання повідомлень) групи часів Другої світової війни зі значною кількістю оригінального обладнання, у тому числі Енігма;
• «Голуби на війні», яка розказує про роль 250 тисяч британських поштових голубів під час війни;