Ставка Гітлера або ставка фюрера — узагальнена назва офіційних штаб-квартир (командних пунктів) лідера нацистської Німеччини Адольфа Гітлера, німецьких високопосадовців під час Другої світової війни.
Як правило, ставки Гітлера розташовувалися у місцях неподалік фронту, мали відмінну систему автомобільного, залізничного та повітряного сполучення.
Найвідоміші ставки фюрера — це «Вовче лігво», що знаходилася у Вольфсшанце у Східній Пруссії, де Клаус фон Штауффенберг в союзі з іншими змовниками намагався вбити Гітлера 20 липня 1944.
Приватний будинок Гітлера в Бергхоф, Оберзальцберзі поблизу Берхтесгадена, де він часто зустрічався з провідними закордонними та німецькими чиновниками.
Та штаб-квартира Гітлера «Фюрербункер» у Берліні – його головний бункер, де він наклав на себе руки 30 квітня 1945 року. Це було велике бомбосховище, розташоване у центрі Берліна, у саду рейхсканцелярії. Складалось майже з 30 невеликих кімнат і займав 250 кв. метрів. Приміщення було обставлене дорогими та витонченими меблями, у деяких залах висіли старовинні картини. Усередині бункера була повноцінна квартира: передпокій, вітальня, спальня дружини Єви Браун і, власне, кабінет. Поруч із кабінетом розташовувалася кімната для конференцій, де Гітлер проводив наради з воєначальниками.
Бункер був оснащений новітньою системою вентиляції, та системою помп, які постійно відкачували воду із приміщень. Електрику виробляв спеціальний дизельний генератор, а вода для фюрера викачувалась зі свердловини.
Окрім дружини, разом з ним Гітлером переїхали Мартін Борман (особистий секретар фюрера), Йозеф Геббельс (головний ідеолог і пропагандист нацизму, голова уряду Третього Рейху) із дружиною та шістьма дітьми, а також кілька десятків людей персоналу – від медиків до секретарів.
Після початку операції “Битва за Берлін” фюрер не ризикував і не виходив з бункера. Незабаром він остаточно визнав, що війну закінчено та застрелився, а його дружина, Єва Браун, прийняла отруту. Їх тіла були спалені біля входу у бункер.
Німецькі війська, що відступали, частково спалили бункер Гітлера, а радянські винесли усі вцілілі цінності. Пізніше бункер Гітлера був зруйнований вибухівкою та залитий бетоном у напівзруйнованому стані після війни. Але кажуть, що деякі камери та деякі стіни все ще існують.
Зараз це звичайна автостоянка, розташована серед найвідоміших та найжвавіших туристичних місць Берліна.
На території України знаходилась ще одна ставка Гітлера «Вервольф» – це головна квартира фюрера на східному фронті. З 2012 року на території ставки діє Історико-меморіальний комплекс жертв нацизму, який є відокремленою філією Вінницького обласного краєзнавчого музею.
«Вервольф» розташований неподалік села Коло-Михайлівка Вінницького району. Назва ставки змінювалася тричі: поки будували – «Eichenhain» («дубовий гай»), потім – «Werwolf» («перевертень»), пізніше «Wehrwolf» («озброєний вовк» або «вовк-захисник»).
Ставка була побудована приблизно за 8 км на північ від Вінниці, праворуч від шосе Вінниця-Житомир, на ділянці лісу завдовжки близько 2,5 км і завширшки 300 м. Її територія складалася з двох зон: основної та центральної. Центральна зона була огороджена дротяною сіткою заввишки 2,5 м, над нею натягнуто 2 ряди колючого дроту.
На північній околиці лісу було збудовано електростанцію, а на березі Південного Бугу — станцію водогону. Навколо лісу, на високих деревах, через кожні 200 м встановили стаціонарні спостережні пости. На узліссі споруджено велику кількість наземних постів, укріплень, дзотів, кулеметних гнізд, позицій для польових гармат.
Охорону вели бійці елітних німецьких підрозділів, які мали на озброєнні танки. З п’ятикілометрової зони навколо виселили людей, по периметру встановили численні вогневі точки, за небом слідкували зенітні комплекси, а на аеродромі поруч чергували винищувачі. Охорона перевіряла документи усіх осіб (включаючи й німців), які проходили чи проїздили повз ставку. Суворій перевірці підлягали усі незалежно від звання. У районі Вінниці було зосереджено великі сили поліції та інших спецслужб. Навколишні поля охоронялися численними пересувними патрулями. З півдня, на вигоні, був розміщений невеликий аеродром для літаків зв’язку. З повітря ставку охороняли батареї зенітних гармат, а також винищувачі з Калинівського аеродрому.
З метою посилення безпеки території ставки протягнуто понад 6 км дротяної сітки та понад 12 км міцних загороджень із колючого дроту (так звана «фландрська огорожа»). Для маскування споруд завезено і висаджено близько 800 дерев, кілька тисяч кущів, покрито дерном майже 12 тис. кв.метрів землі. Також побудовано кілька кілометрів шосе і пішохідних доріжок.
Ставка мала телефонний зв’язок із Берліном, Вінницею, ставкою Герінга, аеродромом у Калинівці тощо. Між Берліном і Вінницею встановили пряме щоденне залізничне і повітряне сполучення.
У центральній зоні ставки розміщувалось кілька будівель. Це будинок Гітлера з бомбосховищем, будинок Мартіна Бормана, загальний бункер, будинки служби безпеки, генералів, керівників збройних сил, персональних ад’ютантів, секретарок, преси, слуг; лазня і перукарня, вузол зв’язку, готель, казино і басейн.
Будівництво просувалось досить швидко. В німецькому донесенні від 10 квітня 1942 р. повідомлялося про майже повне завершення багатьох робіт. У той час на будівництві були залучені 4086 робітників, в тому числі 991 громадянин Німеччини, 1495 іноземців, приблизно 500 солдатів будівельних батальйонів, близько 1100 військовополонених.
Будівництво, замасковане під зведення військового санаторію, тривало у два етапи, з 1941 по 1943 роки. Роботи велись за участю німецьких архітекторів, інженерів, робітників та громадян окупованих німцями країн. Широко застосовувались сили німецької військово-будівельної організації «Тодт», рабська праця радянських військовополонених і місцевих жителів. Їх братська могила розташована по інший бік шосе. Військовополонені виконували лише важкі підготовчі роботи: копання котлованів, видобуток граніту в кар’єрі тощо. До основних будівельних робіт у центральній зоні вони не допускалися. Деякі підготовчі роботи за межами центральної зони під наглядом німців здійснювали й місцеві жителі — готували будівельні матеріали, рубали ліс, вели земляні роботи, прибирали територію.
До квітня 1942 року таємний об’єкт майже цілком завершили. Він отримав назву Wehrwolf, що перекладається як «озброєний вовк». Сумарно фюрер провів там чотири місяці.
«Це була польова тимчасова ставка, вона споруджувалася лише для підготовки та реалізації Сталінградської битви. Доказом цьому є хоча б те, що будівельники провели водопровід, каналізацію, зробили протипожежну систему, але централізованого опалення не було. Німці не планували залишатися тут на зиму», – розповідає науковий співробітник комплексу Володимир Гереник.
Один із найвідоміших дослідників ставки, автор книг «Руїни «Вервольфу» свідчать» та «Вервольф» у просторі й часі» генерал-майор СБУ у відставці Іван Загородній в одному з інтерв’ю розповідав таке: «Таємницею вкрита й історія зникнення групи архітекторів та проєктантів об’єкта. Відомо лише, що на їх честь з нагоди закінчення робіт організували прощальний обід, їм вручили урядові нагороди. Натхненні таким гостинним прийманням, вони сіли у літак, що узяв курс на Німеччину. Але вже за кілька хвилин після зльоту літак вибухнув».
Як свідчать німецькі документи та історики, Гітлер перебував у ставці, з перервами, майже чотири місяці. Вперше він прибув сюди 16 липня 1942 р. для того, щоб бути «ближче» до своїх військ, які 28 червня розпочали великий літній наступ на Сталінград і Кавказ. Хоча в цих боях вермахту вдалося досягти великих територіальних успіхів, у нацистів не залишилося сил для подальшого наступу.
14 жовтня 1942 р у «Вервольфі» він підписав оперативний наказ № 1 про перехід до стратегічної оборони на Східному фронті та відбув до ставки «Вольфсшанце» (територія сучасної Польщі).
Вдруге Гітлер побував у «Вервольфі» в лютому-березні 1943 р., де прийняв рішення провести велику операцію проти угрупування радянських військ у районі Курська.
Утретє і востаннє Гітлер приїздив до «Вервольфа» у серпні 1943 року, коли радянські війська розпочали визволення Донбасу. Генерал-фельдмаршал Е. Манштейн, який командував групою армій «Південь», наполегливо вимагав від Гітлера додатково 12 дивізій, щоб утримати цей надзвичайно важливий промисловий район. Для розв’язання питання у «Вервольф» 27 серпня 1943 р. прибув Гітлер. 17 вересня 1943 р. ставка була передана генерал-фельдмаршалу Манштейну, штаб якого незабаром перемістився до Вінниці.
Перед наступом радянських військ Адольф Гітлер наказав знищити ставку. На початку березня 1944 року до ставки підігнали 2 вагони вибухівки та все підірвали. Довершила справу вода, яка затопила рештки підземних споруд.
Вже після звільнення міста територію обстежили бійці НКДБ. Контррозвідники обстежили бункери і територію ставки, але знайшли тільки кинуті поспіхом порожні шафи та сейфи. У звіті про обстеження з військовою точністю і лаконічністю викладено географічне розташування ставки, опис бункерів, охорону та знищення об’єкта. У ній може бути чимало відповідей, але документ засекретили у російських архівах колишнього КДБ. Вінницькі науковці зауважують, що з довідки вилучено всі фото, на які є посилання в документі кадебістів.
Польова ставка Гітлера «Вервольф» – одне з найзагадковіших місць в Україні часів Другої світової війни. Навколо неї існує безліч міфів і легенд, історики зосередили свою увагу на дослідженні цього таємничого об’єкта. Проте складність дослідження «Вервольфу» полягає в тому, що не збереглося жодних документів щодо його будівництва, планування бункерів, долі радянських військовополонених, які працювали на важких будівельних роботах. Можливо тому наразі й виникають різні гіпотези, які базуються на непрямих доказах, і довільних тлумаченнях історичних фактів і документів.
Що ж насправді є всередині затоплених підземних бункерів ставки Гітлера? Версій чимало – від зниклої бурштинової кімнати, яку не встигли вивезти нацисти, до бактеріологічної зброї та секретних розробок. Ще одна версія, – що там знаходиться радіоактивна вода.
На користь радіаційної версії схилялася вінницька журналістка, авторка книги «Вервольф» – фатальна таємниця Гітлера» Луїза Білозерова. За її теорією, під час перебування у ставці Гітлер зазнав радіаційного опромінення від подільських гранітів, у яких було прорубано бункери. Дослідниця вважала, що через погіршення здоров’я він підписав згадані вже директиви, якими звелів наступати на Кавказ і Сталінград одночасно. Схожої версії про руйнівний радіаційний вплив ставки на здоров’я Гітлера дотримувався і відомий німецький історик і журналіст Йоахім Фест, який спеціалізувався на нацистській історії. Фест писав, що «…Після повернення зі ставки Гітлер враз постарів на п’ятнадцять років. Після поразки під Сталінградом через день приймає заспокійливе. Тепер він не переносить яскравого світла, і з цієї причини волів пошити собі для перебування поза приміщеннями кашкет з великим козирком, часто скаржиться на втрату рівноваги». Очевидно, що йдеться про останні відвідини Гітлером «Вервольфу» у 1943 році. Наразі довести правдивість чи хибність цієї теорії вже неможливо.
У 1989 році під головування Московського державного геологорозвідувального університету імені Серго Орджонікідзе до «Вервольфу» приїхала дослідницька делегація. За допомогою передового на той час обладнання, науковцям вдалося визначити точні розміри ставки, а також виявити пустоти під землею. Проте вчені не могли напевне визначити їхнє походження. Вважалося, що це можуть бути природні утворення в граніті. Згодом польові роботи завершили, результати дослідження вивезли до Москви, а доступ до них закрили.
Сьогодні на території колишньої польової ставки Адольфа Гітлера розташований Історико-меморіальний комплекс пам’яті жертв нацизму, який створили у 2011 році як відокремлену філію Вінницького обласного краєзнавчого музею.
У 2019 рр. були здійснені дослідження на предмет виявлення пустот на території залишків ставки «Вервольф». Дослідження проводились у два етапи науковцями Інституту на чолі з директором, відомим вченим-дослідником, членом-кореспондентом НАН України професором Миколою Якимчуком. Спочатку здійснили аеророзвідку та визначили місце, де фіксувалася порожнеча. Далі виконали приповерхневі дослідження без проведення землекопних робіт.
Згодом в інституті дали офіційний висновок, що під землею, на глибині 2,5 метри розташоване чотириповерхове рукотворне приміщення з бетонними перекриттями, тунелем на глибині 9,96 – 11,75 м. Перші два поверхи заповнені газом аргон та радон, а третій та четвертий потребують додаткового вивчення. Товщина верхньої частини близько метра, міжповерхові перекриття – 50 сантиметрів.
Також було виявлено підземні споруди, заповнені повітрям та рідиною. Розчищено каналізаційні колодязі та залишки фундаментів будівель. У результаті чого знайдені предмети музейного значення, що дало можливість створити виставку «Артефакти часів німецько-радянської війни, знайдені на території історико-меморіального комплексу пам’яті жертв нацизму «Wehrwolf».
Музейний комплекс складається з двох об’єктів: території самої ставки та братської могили військовополонених і громадян окупованих німцями країн, які будували ставку.
Вздовж екскурсійного маршруту встановлені інформаційні стенди, що розповідають про жахи окупації, спротив місцевого населення, історію створення ставки, її значення та вплив на події Другої світової війни, визволення Вінниччини від загарбників.
Експозиційні матеріали комплексу базуються виключно на історичних фактах, документах Державного архіву Вінницької області, архіву Служби безпеки України, Центрального державного кінофотофоноархіву ім. Г. С. Пшеничного, матеріалах краєзнавців, дослідників подій Другої світової війни і відображають достовірний плин подій.
Експозиція музейного павільйону на території комплексу розповідає про історію окупації області та злочини німецько-румунських загарбників, спротив населення України та включає такі розділи:
- Історія створення ставки, її значення та вплив на події Другої світової війни
- Окупаційний режим та його наслідки для області
- Боротьба місцевих жителів з окупантами
- Визволення Вінниччини від німецько-румунських загарбників та справедливе покарання нацистських злочинців.
- Особливу увагу в експозиції приділено висвітленню Нюрнберзького трибуналу, Суду історії, завдяки якому нацизм було остаточно повалено.
Оглядова екскурсія Історико-меморіальним комплексом завершується біля братських могил військовополонених, які загинули під час будівництва ставки «Вервольф».
Враховуючи те, що на території колишньої ставки «Вервольф» крім протипожежного басейну не залишилося жодної цілої споруди, було створено схему-макет «Вервольф» 1942–1944 рр.» із нанесеними об’ємними будинками та бомбосховищами. Макет розташовано в експозиції музейного павільйону. Він дає можливість відвідувачам побачити зовнішній вигляд ставки «Вервольф».
Розмір схеми-макета 125х250 см. Масштаб ландшафту – 1х500. Споруди виготовлені в масштабі – 1х200. Історичні дороги, будинки, бомбосховища та інші об’єкти відтворені на підставі наявних у музеї джерел та відповідно до даних топозйомки. На макеті розміщено понад 600 дерев (сосна), сучасні музейні приміщення, екскурсійний маршрут. Кожний об’єкт пронумерований відповідно до інформаційної таблички.
