Партизанський госпіталь Франя — секретний шпиталь часів Другої світової війни в Доленьї-Новакі поблизу Церкно на заході Словенії. Ним керували словенські партизани з грудня 1943 року до кінця війни. Він був частиною широко організованого руху опору проти італійсько-фашистських і німецько-фашистських сил.
В шпиталі Франя лікували поранених як солдат союзних держав, так і держав Осі.
! До країн Осі належали — Німеччина, Італія, Японія, згодом до них приєдналися Болгарія, Хорватія, Угорщина, Румунія та Словаччина.
Війська Вермахту, які окупували територію, анексовану Італією, робили кілька спроб знайти лікарню, але вона так і не була виявлена. Сьогодні реконструйоване місце існує як музей. Його охороняють як пам’ятку культури національного значення.
У 1941-1945 роках вирувала Друга світова війна. Рух опору розвивався також у Словенії. Його спеціалізацією була добре організована медична служба з низкою таємних партизанських шпиталів. Окупанти, які не визнавали партизанів регулярною армією, вбивали їх пораненими та хворими. Щоб захистити партизанів від ворожих солдатів, у лісах, підземних печерах та інших важкодоступних місцях будували лікарні. Таке рішення було підкріплено різноманітністю ландшафту Словенії, самоорганізацією населення, що допомагало забезпечити таємні лікарні продовольством, ліками та іншими матеріалами.
Під час будівництва шпиталів словени подбали про те, щоб вони були максимально адаптовані до навколишнього середовища, щоб їх не було помічено навіть за кілька кроків. Численні заходи безпеки (маскування) були найпотужнішою і здебільшого єдиною зброєю таємних партизанських шпиталів. Їхнє точне розташування знали лише співробітники та найближчі колеги, переважно місцеві. Крім 244 лікарів, 260 студентів-медиків і 38 медсестер, пораненими опікувалися близько 1000, а за деякими оцінками, значно більше підготовлених парамедиків, які навчалися на різних курсах і в фельдшерських школах. Під час війни в близько 120 секретних госпіталях лікувалося понад 15 тисяч поранених і хворих. Найважливішими та добре організованими були лікарні «Павла» в Трновському лісі та «Франя» в ущелині Пасіце в Черклянську.
Серед таємних партизанських госпіталів на сьогодні, мабуть, найвідомішим є госпіталь Франя, який діяв у важкодоступній ущелині Пасіка в Доленьких Новаках на Церклянсько.
Збиті з дощок будиночки легко сплутати з хлівами
Перших поранених лікували на сусідній фермі в Поднівчі, але коли стало надто небезпечно, фермер Янез Петернель показав лікарю Віктору Волчаку шлях до ущелини Пасіце. Невдовзі тут збудували госпітальний барак, який прийняв перших поранених 23 грудня 1943 року. Так біля підніжжя скелі, прямо на гірських річках, народився шпиталь, названий ще під час війни Франя, на честь лікаря та керівника Франя Бойца Бідовця. Будівництво лікарні безперервно тривало до кінця війни та на дні яру з’явилися 14 дерев’яних бараків різного призначення.
Лікарня розташовувалася в самій глибині окупованій німцями Європи, всього в декількох годинах шляху від Австрії та центральних областей Третього Рейху. Як і в інших госпіталях, у Франі дуже обережно стежили, щоб їх не виявив ворог. Саме тому основний доступ до лікарні був через потік Черінщица, який протікає через ущелину.
На останній ділянці шляху, де струмок спадає невеликими водоспадами, було споруджено аварійні дерев’яні містки. Перший з них, що веде до кам’яних сходів, був підйомним мостом. Вхід в лікарню був добре захований в лісі, до нього можна було дістатися тільки використовуючи мости. Мости могли непомітно прибиратися, якщо поблизу діяв ворог.
З метою збереження таємниці розташування лікарні поранених привозили до неї з зав’язаними очима. Шпиталь також був захищений мінними полями та кулеметними гніздами. Оскільки лікарня розташовувалася в ущелині та була замаскована в лісовій гущавині, її неможливо було виявити за допомогою військової розвідки.
У Франі багато уваги приділялося збереженню таємності локації (доступ по воді, маскувальне фарбування казарм, дахи вкриті гілками, підйомний міст, зав’язування очей пораненим). Госпіталь сам дбав про власний військовий захист. Було введено сторожову та розвідувальну служби. Вахта була безперервна, але розвідка була лише від світанку до зорі. Обабіч ущелини було збудовано кілька оборонних бункерів, які на випадок небезпеки займали кулеметник з двома помічниками. Крім оборонних бункерів, особовий склад побудував в ущелині ще три бункери — укриття для поранених: перший, під пораненим бараком, призначався для нерухомих поранених, а два інші були побудовані в стінах над бараками.
Ущелину двічі атакували, але ворог не виявив госпіталю. Перша атака німецького патруля відбулася 24 квітня 1944 р. Поранених евакуювали, але після кількох передислокацій вирішили повернутися в ущелину. Другу атаку, 24 березня 1945 року, бійці відбили в оборонних бункерах, а поранених сховали в укриттях.
Під час війни в центральній палаті шпиталю лікувалося близько 600 поранених і хворих різних національностей — крім словенців, було також близько 100 поранених інших національностей: переважно італійців (43) і представників різних націй колишнього Радянський Союз (24) і Югославія (близько 15) і кілька французів (9), поляків (2), австрійців (2) і американців (2). Близько 300 з них лікувались у зовнішніх відділеннях. Вони походили з різних соціальних і культурних верств, але їх об’єднувала одна мета – вибороти свободу і мир. Тому в лікарні нікому не відмовляли.
Роботу лікарів, включно зі складними хірургічними втручаннями, виконувало декілька лікарів включно з Франя Бойц Бідовец. Операції рідко проходили без седації (знеболювального), використовували ефір, пентотал та інші препаратів. Не вистачало антибіотиків, крові та плазми. Лікар Франя двічі здавав кров для поранених, хоча партизанська лікарня не мала засобів для визначення групи крові. Їм також довелося імпровізувати під час дезінфекції хірургічної білизни та інструментів. Спочатку все це кип’ятили, а в кінці 1944 року ввели суху стерилізацію гарячою парою.
Фельдшерами лікарні стали люди різних професій: від швачок, малярів і домогосподарок до лісових робітників, дорожників та інших. Вони проходили медичну підготовку на курсах. Всього в усіх відділеннях лікарні працювало 25 осіб середнього та допоміжного персоналу. Лише головна медсестра Лідія Златопер закінчила два курси середнього медичного училища. Крім медичного персоналу, важливу роль відігравала охорона — носії поранених, кухонний та інший допоміжний персонал. Багато з них потрапили до лікарні як пацієнти, а після одужання стали частиною персоналу.
По-різному було організовано постачання санітарно-гігієнічних матеріалів та медикаментів. Їх збирали та доставляли польові організації. Згідно з таємними джерелами, ліки надходили навіть з Мілана та Граца. У березні 1944 року літаки союзників також почали скидати допомогу.
Щоб поранені не падали духом, дуже важливим було й культурне життя лікарні. Були організовані різноманітні політичні та загальноосвітні лекції. Вони навіть видавали власну газету. Особливе значення мав виступ жіночого та чоловічого хорів. Зустрічі, які включали драматичні вистави, декламації та співи, були частими та популярними. Пісня під акордеон чи гітару пробуджувала в бійцях патріотичні почуття та віру в перемогу.
У стінах партизанського шпиталю Франя були врятовані тисячі життів військових. Про шпиталь ходили справжні легенди, і представники Вермахту готові були багато віддати, щоб дізнатися його місце розташування. Проте, їм це так і не вдалося, і лікарня функціонувала аж до останніх днів війни. Сьогодні будівля відкрита для відвідувань і охороняється словенським урядом як культурна пам’ятка національного значення.
Персонал залишив шпиталь 5 травня 1945 року. З цього часу лікарня знаходилася під наглядом місцевих лісників. Вперше його взяли під охорону як пам’ятку у 1952 році. Після цього вхід на територію пам’ятки був дозволений лише в супроводі доглядача, а різноманітні втручання в будівлі можна було проводити лише за попередньою згодою Інституту охорони пам’яток.
У 1952 році стався сильний снігопад, у деяких частинах Словенії випало до двох метрів снігу. У Франі сніг створив великі проблеми, через велику кількість снігу і численних лавин, ущелину повністю занесло. Бараки були заповнені доверху снігом. Підйомний міст і кілька інших мостів були зруйновані, а також було пошкоджено барак з рентгенкабінетом, будиночок № 1 та будинок інвалідів. Ремонт тривав з 16 червня по 1 липня 1952 року.
У травні 1957 року було проведено більш масштабні реставраційні роботи, але 13 вересня 1957 року стався обвал каменю. Скеля, що впала зі схилу Малого Нивча, та снігова лавина за ним пошкодили 6 бараків: будинок для інвалідів, пральню та ванну кімнату, штабний барак, склад, барак для поранених та операційний барак. Впали дахи, було знищено перекриття та частково стіни, окремі вікна та двері та обладнання. Камінь, який впав на дах операційного барака, впав на операційний стіл і повністю його зруйнував. Далі були проведені реставраційні роботи, щоб запобігти подібним нещасним випадкам, на крутому схилі до 1959 року були встановлені підвісні частокіл-сітки, які були відновлені після зсуву ґрунту у 1989 році і які й сьогодні захищають лікарню.
З 1963 року міський музей Ідрії взяв на себе опіку над Франю і виконує це завдання й сьогодні.
Протягом усіх післявоєнних років госпіталь був відкритий для відвідувачів з усього світу. Найбільша кількість відвідувань була зафіксована в 1970-1980-х роках, а рекорд був встановлений в 1977 році, коли лікарню в ущелині відвідало понад 47 000 відвідувачів. Франя вітала свого мільйонного відвідувача 5 жовтня 1986 року.
Після 18 вересня 2007 року словенські ЗМІ заполонили газетні заголовки на кшталт «Лікарня Франя зникла» та «Лікарня Франя зруйнована». Відбулася повінь, яка охопила того дня район гірського хребта Шкофєлошко-Церклян, спричинила шість смертей і завдала багатомільйонних матеріальних збитків. Уряд Республіки Словенія висловив готовність відновити пам’ятник через день після аварії. Разом із фахівцями урядом було прийнято рішення про повну реконструкцію. До кінця жовтня 2007 року було завершено перший етап реконструкції, під час якого було очищено ущелину.
Ремонт об’єднав різних експертів, а також отримав підтримку широкої громадськості. Понад 1100 благодійників внесли кошти. Реконструкція казарми в ущелині тривала з серпня по грудень 2009 року, водночас музей займався рухомою спадщиною, яка була значною мірою знищена під час повені. Для кожної казарми було підготовлено дослідження, яке включало аналіз ситуації до аварії та пропозиції щодо майбутнього планування. На основі існуючої музейної документації виготовлено копії дерев’яних і металевих предметів, таких як столи, лави, стільці, шафи, двоярусні ліжка, печі, печі, раковини тощо. Інші предмети заміни, такі як санітарно-гігієнічні та медичні предмети, посуд, лампи тощо, здебільшого дарували окремі особи, решту отримували в польових умовах. Перед відкриттям казарму повністю облаштували. Також передбачили інформаційні щити по дорозі та в самих казармах, де відвідувачі можуть прочитати уривки зі спогадів колишніх поранених та співробітників. Оновлена лікарня була відкрита 22 травня 2010 року міністром культури Майдою Ширац, і в перший день її відвідали понад 1000 відвідувачів.
У 1999 році Уряд Республіки Словенія своїм указом оголосив партизанський шпиталь Франя культурним пам’ятником національного значення. Невдовзі було розпочато ініціативу внесення його до списку всесвітньої культурної спадщини ЮНЕСКО через його символічну цінність і важливу роль, яку він відіграє в історії та культурі Європи. У 2015 році Європейський Союз включив його як одного з одержувачів «Знака європейської спадщини».
