18 травня кожного року світ відзначає Міжнародний день музеїв. Свято започаткували у 1977 році на засіданні Міжнародної ради музеїв. Зараз подію святкують понад 150 країн. Починаючи з 1992 року щорічно обирають певну тему свята, відповідно до якої організовують заходи, котрі можуть тривати до місяця.
З нагоди міжнародного дня музеїв, зробили для вас підбірку найнезвичайніших музеїв з усього світу. Вони містять експонати, що викликають не лише цікавість, але і подив та роздуми про те, наскільки різноманітною може бути людська фантазія.
Музей людського волосся, Кападокія, Туреччина.
На світі є чимало вражаючих, дивних і навіть огидних музеїв. Один із таких дивовиж розташувалася в Каппадокії – це Музей людського волосся. Музей розташований у старовинному містечку Анвос. Експозиція волосся, яку можна побачити тут – унікальна, аналогів у світі немає.
Власник музею – турок Чез Галіп. Чоловік за професією – гончар. Він має власний магазин кераміки, а в підвалі розташував свій дивовижний музей.
У приміщенні музею скрізь висять пасма: довгі та короткі, різних кольорів та фактури. Усе волосся – жіноче. За словами власника, в музеї зберігається волосся 16 тисяч жінок.
Чез Галіп розповідає, що почав колекціонувати волосся у 1987 році. Саме тоді його дівчина вимушено поїхала до іншого міста. На пам’ять залишила тільки пасмо волосся. Гончар почав розповідати про свою любовну трагедію усім жінкам, які заходили до магазину кераміки. Ті співчували й на знак солідарності залишали й своє волосся.
Дуже швидко Галіп назбирав чималеньку колекцію. І вирішив розмістити її у підвалі під власним магазином.
Гончар хвалиться, що майже щодня до музею приходять жінки, які пропонують взяти у них пасмо для експозиції. Однак потрапити в музейну колекцію не так просто.
Господар не бере фарбоване волосся, а також те, за яким погано доглядали. Тільки якщо ваше волосся справді сподобається засновнику музею, його можуть взяти у колекцію. Кожне пасмо тут має бірку: на ній вказані ім’я та адреса власниці «експонату».
Музей НЛО, США
2 липня 1947 року американські військові повідомили про падіння з неба невідомого об’єкта у невеличкому містечку Розвелл у штаті Нью-Мехіко.
Влада спочатку підтвердила факт падіння невпізнаного летючого об’єкта, але через кілька годин спростувала це, заявивши, що то була метеорологічна повітряна куля. Цю подію назвали «Розвельским інцидентом з прибульцями».
Згодом у Розвеллі створили Міжнародний музей НЛО. У ньому розповідають про «катастрофу НЛО». Там є цілий архів з питання феномена НЛО. Зібрані газетні публікації, доповіді військових, особисті листи зі свідченнями очевидців.
Розуельський музей НЛО здивує експонатами: – фотографії військових літаків, що перевозили тіла інопланетян; – замальовки силуетів загиблих прибульців; – макети тіл для військових досліджень; – рентгенівський знімок кисті людини з імплантами вживленими інопланетянами; – свідчення тих, хто спілкувався з прибульцями.
Музей містить чимало пізнавальної інформації для «мисливців за прибульцями»: наприклад, як не сплутати з НЛО звичайний літак, природне явище чи світло від ліхтаря.
Експозиція музею знайомить із давніми свідченнями візитів інопланетян — індіанців, австралійських аборигенів. На захист гіпотези палеоконтакту — доісторичні петрогліфи, нібито залишені інопланетянами, схеми незвичайних пристроїв, наскельні малюнки, панно із зображенням дивних істот, фотографії незрозумілих кіл на полях.
Музей сніжинок, Хокайдо, Японія
Засновником унікального музею, подібного якому в світі більше немає, є вчений Накая Укітіро. Він витратив півжиття на вивчення цих незвичайних природних формувань. Вчений не просто розглядав їх під своїм мікроскопом, але ще фотографував найцікавіші екземпляри. Він класифікував їх і виявив особливі властивості кожної окремої сніжинки. Японський вчений дав найкрасивіше визначення сніжинок, він назвав «посланням із небес, написаним потайними ієрогліфами».
Накая Укітіро зазначає, що можливість робити якісні фотографії такого тендітного матеріалу, як сніжинка, з’явилася у людей порівняно недавно, до цього мріяти про якісні знімки мініатюрних сніжинок не могли навіть співробітники великих наукових центрів.
Місце розташування незвичайного музею також оригінально, як і його експозиція, його зали були обладнані в снігових печерах, температура в яких не повинна перевищувати -16 °С. У залах музею досить холодно, тому незалежно від пори року відвідувачам краще взяти з собою теплий одяг. Музей сніжинок знаходиться на найхолоднішому острові Японії – Хоккайдо.
Родзинкою музею є кришталева кімната, яка обвішана сотнями фотографій сніжинок від стелі до рівня очей. Кожна сніжинка тут унікальна за своїм виглядом та формою. Також є можливість заглянути в інтерактивну кімнату, яка має безліч різноманітної інформації про сніжинки та сніг. Тут можна знайти книги для дітей, різні діаграми та відео на цю тематику, та статуї.
Крім виставкових залів в печерах був обладнаний концертний зал, в якому регулярно проходять виступи відомих артистів. Акустика в цьому залі унікальна, тому у гостей музею є прекрасна можливість – познайомитися з найцікавішою колекцією фотографій і відвідати незабутній концерт.
Музей мікробів «Micropia», Амстердам, Нідерланди
«Micropia» перший у світі музей, повністю присвячений мікроорганізмам, який пропонує унікальний погляд на невидимий світ, що оточує нас. Розташований у самому серці Амстердама, цей музей не тільки навчає, а й пробуджує інтерес до важливих ролей, які мікроорганізми грають у нашому повсякденному житті. Ідею музею розробив Хайг Балян, директор Королівського зоопарку Артіс в Амстердамі. Музей відчинив свої двері 30 вересня 2014 року після дванадцяти років ретельного планування та інвестицій у розмірі приблизно 10 мільйонів євро.
Музей розташований в історичному будинку de Ledenlokalen, побудованому в 1870 році, в якому було проведено значне відновлення, щоб розмістити цю унікальну установу.
Хайг Балян представив ідею простору, де люди могли б дізнатися про життєво важливу роль, яку мікроорганізми грають у нашому житті, за межами їхньої асоціації з хворобами. Це бачення узгоджується з історичною значущістю Нідерландів у галузі мікробіології, починаючи з Антонія ван Левенгука, який у 17 столітті став першою людиною, яка спостерігала бактерії за допомогою самостійно виготовлених ним мікроскопів.
Місія музею — розповісти відвідувачам про важливі функції мікроорганізмів у повсякденному житті та надихнути на подальші дослідження в галузі «мікроприроди».
Експонати «Micropia» розроблені так, щоб зробити невидимий світ мікроорганізмів видимим та захопливим. Одним з найпопулярніших експонатів є прилад Kiss-o-Meter, який вимірює кількість бактерій, якими обмінюються люди під час поцілунку. Відвідувачі також можуть побачити стіну зі зразками випорожнень різних тварин, зібраними з розташованого зоопарку, а також побачити підсвічені агарові пластини з колоніями плісняви та бактеріями, що живуть на предметах побуту, таких як ключі, телефон та зубні щітки.
«Micropia» виступає як робоча лабораторія, де вчені підтримують поточні експонати та розводять нові. Такий практичний підхід дозволяє відвідувачам спостерігати за науковими дослідженнями у дії та взяти участь у вивченні мікроорганізмів. У 2016 році «Micropia» була визнана найінноваційнішим музеєм у Європі.
Музей брехні, Німеччина
Музей брехні знаходиться в німецькому місті Кюриц, недалеко від Бранденбурга. Все неправдиве починається вже з самої будівлі музею, який виглядає, як старовинний замок, але збудований недавно. При вході вас пригостять пластмасовими тістечками і чарівним зіллям, яке дарує вічну молодість, а насправді є звичайним чаєм.
Музей складається з 10 кімнат, в кожній з яких представлені «унікальні» експонати. Серед них: старовинне радіо з Титаніка, вуса Гітлера, килим-літак Аладдіна, відрізане вухо Ван Гога і старе корито в образі човна.
Директор музею Райнхард Цабка, проводячи екскурсії, розказує багато нереальних історій і запевняє, що власницею багатьох експонатів була правнучка знаменитого барона Мюнхгаузена Емма фон Гогенбюсс.
Музей розчинної локшини, Осака, Японія
В японському місті Осака розташований унікальний Музей розчинної локшини, яку винайшов в 1958 році Момофуко Андо. Виставка такого незвичайного музею присвячена історії локшини швидкого приготування, біографії її творця та компанії Nissin Foods, яка виробляє локшину по всьому світу.
В музеї можна попасти на театралізовані вистави, прогулятися в виставковому тунелі, де представлені безліч упаковок локшини.
Відвідувачам музею на міні–фабриці можна взяти участь у формуванні порцій локшини, а саме наповнити стаканчики будь-яким сортом локшини, порошковим бульйоном та кубиками із сухих овочів і спеціями. А ще тут є можливість спробувати самому зробити оригінальну локшину на майстер-класі та, звичайно, спробувати своє творіння.
В музеї немає екскурсоводів, але для мандрівників, які не говорять по-японськи, в наявності є аудіогід англійською та китайською мовами. При музеї є власні магазин, кіоски та невелике кафе з видом на зимовий сад.
Музей вогню, Жори, Польща
Унікальний Музей Вогню був відкритий в польському місті Жори (Катовіце) відносно недавно – 3 грудня 2014 року.
Сама назва музею відображає в собі історію міста Жори (назва міста «Żory» в перекладі з польської означає вогонь, полум’я). Вогонь для місцевих жителів має особливе значення – ще в далекому XII столітті місце для заснування тут поселення було розчищено від заростей вогнем. У пам’ять про це щоліта у Жорах проходить фестиваль вогню. А тепер тут відкрився ще й музей, присвячений цій надмогутній стихії.
Будівля музею спроектована так, що зовні нагадує полум’я. Три автономні бетонні стіни ламаної конфігурації формують основу споруди, а завдяки покриттю листовою міддю, зібраною на подвійному фальці, вся гранована структура відблискує на сонці та при освітленні ніби справжнє полум’я.
У Музеї Вогню розміщуються експозиції, що розповідають історію взаємодії людей з вогнем, починаючи ще з кам’яної доби. В інтерактивному блоці відвідувачі можуть розвести віртуальний вогонь, а також поспостерігати за процесом виникнення блискавки
В одному із відділів глядачам представлено руйнівну силу полум’я і, що не менш важливо, техніку поводження і боротьби з вогнем. А щоб побачити деякі експонати, відвідувачам потрібно пройти крізь вогняну стіну.
Музей огидної їжі, Мальме, Швеція
У шведському місті Мальме відкрився незвичний Музей огидної їжі (Disgusting Food Museum). Цей заклад пропонує відвідувачам подивитися або й навіть спробувати найдивніші кулінарні витвори з різних країн світу, дослідити світ їжі й кинути виклик стереотипним уявленням про те, що можна їсти, а що – ні.
В експозиції представлені 80 найогидніших продуктів. Кожен відвідувач музею має можливість подивитися, понюхати та спробувати деякі з представлених страв у дегустаційному барі. Будьте готові до всього – від різкого запаху до слизької текстури та моторошного вигляду.
Експонати музею – поняття суб’єктивне й залежить від культури. Але є страви, які здатні викликати огиду в більшості людей.
Ось опис лише декяких з експонатів Музею огидної їжі:
Сир Casu Marzu (Італія): цей сардинський сир містить живі личинки сирної мухи. Їхній рух потрібно контролювати, адже вони можуть потрапити в око. Сир має різкий запах та пекучий смак. Його вживання в ЄС заборонено.
Ків’ак (Гренландія): тушу тюленя начиняють птахами, зашивають і закопують на 18 місяців для ферментації. Їдять ків’ак, відкушуючи голову птаха та висмоктуючи сік. Деякі їдять цілих птахів разом із кістками.
Cюрстремінг (Швеція): оселедець Балтійського моря ферментують протягом шести місяців. Ця страва має різкий запах гниття.
Столітні яйця (Китай): ці консервовані яйця проходять багатомісячний процес, в результаті якого вони набувають темної, желеподібної консистенції і сильного сірчаного запаху.
Дуріан (Південно-Східна Азія): «Король фруктів» може похвалитися настільки різким запахом, що він може проникати в будівлі. Думки про нього розділилися: одні люблять його солодкий смак, а інші порівнюють його з гнилою цибулею або навіть каналізаційними стоками
Фруктовий суп кажанів (Гуам): колись популярна страва. Цей суп трагічно призвів до майже повного вимирання популяції фруктових кажанів Гуаму. Самі кажани накопичували токсини зі свого раціону, створюючи загрозу для здоров’я людей.
Зміїне вино (Південно-Східна Азія): цей міцний напій поєднує в собі рисове вино і цілу отруйну змію. Хоча дехто вважає, що він має лікувальні властивості, процес може бути жорстоким, а сам напій, як кажуть, має сильний, неприємний запах.
Кава Kopi Luwak (Індонезія): цю дорогу каву виробляють із зерен, які частково перетравлюють коти циветти. Хоча ферменти цивет нібито покращують смак, промислові методи виробництва часто включають неетичне поводження з тваринами.
Птахоїд (Камбоджа):смажені у фритюрі тарантули є регіональним делікатесом у Камбоджі. Хоча ця практика виникла в часи дефіциту, вона залишилася частиною місцевої кухні.
Коров’яча сеча (Індія): в Індії вже тисячі років вживають коров’ячу сечу, як лікувальний засіб в аюрведичній медицині. Її запах і смак неприємні, але деякі вірять у її користь для здоров’я.
Вино з мишенят (Китай): в цьому вині плавають цілі мертві мишенята. Напій має моторошний запах і смак бензину та гниття. Його вживають, як ліки від астми та хвороб печінки.
Смердючий єпископський сир (Великобританія): цей сир може похвалитися потужним ароматом, який порівнюють із спітнілою спортивною шафкою або навіть з тілом, що розкладається.
Черви мопане(Африканський делікатес): гусениці імператорської молі.
Музей патологічної анатомії Дюпюїтрена, Париж Франція
Безумовно, одним з найдивніших музеїв в світі є музей Дюпюїтрена у французькій столиці. Музей Дюпюитрена відкрив свої двері в 1835 році, з ініціативи відомого анатома і хірурга того часу, барона Гійома Дюпюїтрена, який збирав саме такі дивні речі. Гійома Дюпюїтрена завдяки успішній практиці заробив мільйони та отримав титул барона від короля Людовіка XVIII. Видатний лікар заповів факультету частину свого майна, а також 200 тис. франків на створення кафедри та музею патологічної анатомії.
Бажання вченого виконав декан медичного факультету Матьє Орфіла у 1835 р. Спочатку музей, якому було присвоєно ім’я Дюпюїтрена (musée Dupuytren), розміщувався у підвалі та представляв близько тисячі експонатів. До огляду колекції допускалися лише чоловіки. Незважаючи на збільшення колекції, парижани не виявляли до неї значного інтересу, і в 1937 р. декан Густав Роуссі прийняв рішення про закриття музею. Жак Деларю, що змінив його на посаді, в 1967 р. скасував розпорядження колеги та відновив роботу експозиції, перевівши її у верхні приміщення.
Сьогодні у музейних фондах знаходиться понад 6,5 тисяч експонатів, серед яких парафінові та воскові моделі та виливки патологічних змін анатомічної будови людини, оригінальні фрагменти.
Все це зберігається в великих скляних контейнерах, щоб можна було вільно захоплюватися цими «жахливими» експонатами. Найстаріший з експонатів датується вісімнадцятим століттям.
Тут можна побачити макети людських органів, фрагменти скелетів, заспиртовані препарати, а також фотографії, картини, гравюри, малюнки, хірургічні інструменти для досліджень паталогоанатома та інструменти з лікарської практики.
Однією з найбільш вражаючих є воскова колекція різноманітних патологій органів та тканин внаслідок всіляких тяжких захворювань. В експозиції представлені різні стадії незворотних деформацій будови людини та її окремих органів, наприклад, не народжені сіамські близнюки, або немовля-аненцефалу, народженого без кісток склепіння черепа та великих півкуль мозку, та інші нежиттєздатні або неправильно розвинуті людські організми. Також демонструються тривимірні моделі уражених органів у розрізі. Значна частина експозиції присвячена порушенням внутрішньоутробного розвитку та вродженим дефектам, які вивчає наука тератологія.
Деякі експонати вважаються особливо цінними для медицини, оскільки наочно ілюструють рідкісні недуги. Так, у музеї зберігається скелет парижанки Сюпіо, яка померла від остеомаляції – хвороби обміну речовин, що сприяє розм’якшенню кісткової тканини.
На стелажах музею трапляються муляж «заячої губи» до і після операції, препарована аневризму аорти та інші експонати з ін’єктованими судинами. Тут також представлені дерев’яні скульптури кінця XVIII століття та макети з гіпсу та пап’є-маше.
Виставка кісткових фрагментів містить тисячі експонатів, найвідомішими з яких є скелет і воскова фігура карлика Марко Казотте, який страждав від дефекту кінцівок. Цей персонаж уславився тим, що пройшов шлях від вуличних підмосток до посади придворного блазня.
В даний час доступ до музейних колекцій насамперед надається студентам, викладачам, дослідникам та співробітникам університету. Вільне відвідування музею припинено та можливе лише за попередньою домовленістю у складі організованих груп.
Музей розбитих сердець, Загреб, Хорватія.
В Загребі є дивний музей, який присвячений нещасній любові.
Створений музей парою креативних художників Олінка Вістіца і Дражен Грубісич, стосунки яких не склалися. Їм подумалося, як же ніяково, сумно і навіть нудно дивитися на речі, які залишились у квартирі від екс-половинки. Тому було вирішено зібрати в одну велику купу всі нагадування про завершені стосунки і… створити з цього невелику інсталяцію. Потім, щоб купа виросла ще трішечки, художники долучили до цього друзів і знайомих, які також не раз переживали розрив і по доброті серця або прищепленої з дитинства ощадливості не могли відправити докучливі дрібнички в смітник.
Схаменулися Олінка і Дражен, коли в їхньому розпорядженні опинився цілий трейлер, напхом напханий такими нагадуваннями. Тоді-то їхні світлі голови і відвідала ідея створення цього музею, у який будуть поміщені всі ці незвичайні експонати.
З тих пір виставка значно розширилася, обростаючи все новими і новими експонатами, один вигадливіший за інший. До колекції поступово додавалися речі, які пожертвували різні люди з розбитими серцями, серед яких:іграшки, фотографії, романтичні листівки, листи з сумними історіями. Тут можна побачити спеціальну зону з весільними сукнями, які не побували на святі і навіть розбитий скутер та потрощену кавову машину.
Одним зі своїх улюблених предметів організатори вважають штучну гомілку. З такою необхідною річчю заради мистецтва розлучився солдат, який воював на югославській війні в 90-х. Втративши ноги, він познайомився з медсестрою, з якою у них зав’язалися романтичні стосунки. За його словами, тоді дівчина стала справжнім світлом у його житті, допомагаючи йому пережити непростий період. Щоправда, за його власними словами, протез виявився міцнішим за кохання. Тепер штучна нога, яка пережила зворушливі стосунки солдата і медсестри, є справжньою цікавинкою та гордістю музею.
Одна представниця нетрадиційної орієнтації подарувала музею сокиру, яка тепер прикрашає стіну. Вона розповіла, що їй довелося на певний час поїхати від найголовнішого кохання її життя в США. Повернувшись через 3 тижні, героїня виявила, що серце її другої половинки вже зайняте іншою людиною. Недовго думаючи, обдурена дівчина придбала в найближчому магазині сокиру. З її допомогою вона розгромила меблі в кімнаті колишньої подружки, від чого їй полегшало.
Можна побачити на виставці і купку різношерстих м’яких іграшок, і стіну, обвішану бюстгальтерами, також безліч предметів вжитку.
Не менше значення мають для хорватських креативників й історії стосунків, а потім і розставань, які стоять за кожним предметом. Усі, хто приносить колись дорогі своєму серцю речі для експозиції, також дають невелике бліц-інтерв’ю. Потім їхні історії від першої особи поміщаються на таблички, які прикрашають кожен експонат.
Слід зазначити, що тема непростих розставань надзвичайно популярна у людей різного віку і національностей. Музей не тільки постійно поповнює свою колекцію, але й набирає все більшої популярності — щотижня на сумну життєву експозицію приходить подивитися не менше тисячі спочутливих.
Головна ідея музею – допомогти тим, хто переживає розрив з коханими, показавши дивні речі, як приклад, що не варто наслідувати. А іншим відвідувачам нагадати, як важливо берегти свої стосунки з коханими.
Музей чаклунства і магії, Великобританія
У британському містечку Боскасл графства Корнуолл розташований найбільш чаклунський музей у світі. Він так і називається – Музей чаклунства (Museum of Witchcraft).
Музей був створений 1951 року Сесілом Вільямсоном, якого вважали місцевим чаклуном, який усе життя захоплювався окультними науками і навіть працював на британську розвідку, збираючи інформацію про інтереси до магії ставки Адольфа Гітлера.
Тут є все, що має стосунок до чаклунства: магічні книжки, заклинання, міфи й легенди, трави та зілля, здатні приворожити за одну хвилину, відьомські ножі, кришталеві кулі, дзеркала для виклику духів, обереги й амулети, кістки й зуби священних тварин та інші чаклунські атрибути.
Є цілі відділи, присвячені Колесу року, передбаченням, послідовникам Віки, Богині-матері, спеціальний відділ захисних чар, відділ, присвячений кромлехам – кам’яним спорудам для здійснення пов’язаних із сонцем і місяцем ритуалів, сатанинський відділ і навіть відділ тортур тих, кого інквізиція звинувачувала в чаклунстві.
Також, тут можна дізнатися багато цікавих фактів про ворожіння. Виявляється, що крім хіромантії існує ще безліч інших «мантій» – лівономантія (ворожіння по диму), каттабомантія (ворожіння по чаші з водою), катакстромантія (ворожіння по дзеркалу), офіомантія (ворожіння по рухах змій) і критомантія (ворожіння по рухах жука). А охочі роздобути пару-трійку рецептів, повинні завчасно записатися в музейну бібліотеку, яка містить понад 3000 книг.
Музей «Корпус» («Corpus»), Нідерланди
У Нідерландах можна потрапити всередину людського тіла й на власні очі побачити, як б’ється серце, працює шлунок, циркулює кров, і навіть спостерігати народження нового життя… А ще – пройти тест на знання власного тіла, перевірити, в якій ти фізичній формі. У спеціальній їдальні з голограми можна дізнатися про своє харчування, чи не шкодить воно здоров’ю.
Усе це відбувається під час подорожі всередині людського тіла у музеї «Corpus». Це інтерактивний музей людського тіла, який розташований в нідерландському місті Угстгесті, провінція Південна Голландія. Виконує освітню і розважальну функції.
Музей вмонтований у семиповерхову будівлю, має вигляд сидячої людини висотою 35 метрів. На будівництво витратили 27 мільйонів доларів. Вхід до музею розташований в коліні споруди, далі можна пройти повз різні органи людини (серце, легені, органи травної системи, нирки, вуха, очі), маршрут закінчується у головному мозку. Також всередині музею є інформаційні екрани, які демонструють те, як працюють органи, і все це супроводжується звуком.
Ініціатором створення музею є Генрі Реммерс. Відкритий у березні 2008 року королевою Беатрікс, це перший у світі музей такого типу.
Головне завдання «Corpus» – навчити людей слухати своє тіло, не шкодити йому, збагнути його унікальність, зрозуміти, що відбувається всередині організму. Саме розуміння всіх процесів та правильне піклування про тіло у Нідерландах вважають головним секретом тривалого, здорового життя.
Подорож у людському тілі триває близько години. Та перш ніж потрапити всередину людини-велетня, можна погратися органами. Уявіть собі щось на кшталт більярдного столу, тільки замість куль – серце, нирки, печінка… Головне завдання – правильно розмістити органи у тілі людини.
Кожен орган реагує на дотик, той самий принцип, як і в планшета чи телефона. Усі органи на столі, в людському тілі, рухаються. Один дотик і, наприклад, серце можна поміняти місцями з печінкою. А якщо натиснути на нього ще кілька разів, з’явиться повідомлення з усією інформацією про орган, зокрема, як він працює, де розміщується і для чого потрібен людині.
Кожен орган – настільки реальний, що страшно зробити крок убік, аби раптом не порушити роботу організму – постійно прислухаєшся, чи дихає велетень, усередині якого мандруєш.
У найдрібніших деталях можна побачити кістки, м’язову систему, голосові зв’язки. Зайти всередину ока, вуха, ротову порожнину. А ще – почути дуже реалістичні звуки, наприклад, відрижку після обіду.
Також усюди розміщені інформаційні екрани, на яких транслюється робота кожного органу. Пересуватися з органу в орган усередині тіла допомагають спеціальні ліфти.
Коли потрапляєш у ротову порожнину, то можна посидіти на зубах та пострибати на язику, наче на батуті.
У музеї можна також перевірити слух та зір, а ще – дізнатися від голограми, чи правильно ти харчуєшся. У спеціальній їдальні треба обрати страви, які зазвичай їси на сніданок, обід та вечерю, потім, на касі, їх проаналізує голограма й розповість – що шкодить організму і від яких продуктів варто відмовитися. Можна також побачити, як шкідливі звички вбивають твоє тіло.
Музей поганого мистецтва
Історія Музею Поганого Мистецтва починається в 1994 році, коли антиквар Скотт Вілсон випадково побачив картину «Люсі в полі з квітами», що виглядала зі сміттєвої урни в Бостоні. Картина була настільки погано намальована, що вона просто зачаровувала своєю сміливістю і зухвалістю. Ну як таке можна було викинути? Він вирішив, що подібні твори повинні бути зібрані і збережені.
Вілсон виставив «Люсі» в будинку свого друга Джері Рейлі і закликав друзів шукати інше «погане мистецтво» і повідомляти його про свої знахідки. Коли Вілсон придбав інший «шедевр» і поділився знахідкою з Рейлі, вони вирішили почати збирати колекцію. Поступово їхня колекція росла і перетворилася в приватний музей, мета якого – відзначати праці художників, чиї роботи не були оцінені в жодному іншому музеї. Засновники музею вважають, що на створення некрасивих картин йде не менше часу, ніж на створення хороших, тому погане мистецтво має право бути побаченим і оціненим.
Сьогодні постійна колекція Музею Поганого мистецтва включає в себе близько 500 робіт. Музеймає три відділення, найвідоміше з яких знаходиться у Бостоні Через обмежену площу музею відвідувачам за раз показують 30-40 експонатів в одному з двох павільйонів. Також, раз в декілька років проводяться виїзні експозиції – власник любить нестандартні рішення і проводить виставки в нестандартних місцях: на автомийці, в лісі, в СПА-салоні. До речі, не кожен твір заслуговує на частину експозиції. Дирекція музею відмовляє заявникам, якщо вважатиме їх творіння більш-менш нормальним. Табу тут і на роботи дітей, оскільки це зовсім інше.
Нестачі у новинках у Музеї поганого мистецтва немає. Експозиція завжди поповнюється. Роботи куратори знаходять на горезвісних сміттях, на барахолках і гаражних розпродажах, приймають у дар. Деякі картини з’являються в Музеї Поганого Мистецтва завдяки самим художникам – вони приносять свої невдалі експерименти.
Іноді музей купує роботи на аукціонах, але зазвичай куратори дотримуються правила не платити за роботу більше $ 6,50. Хоча, звичайно, якщо робота абсолютно приголомшлива і виняткова, то вони можуть розщедритися і на суму до $ 20.
Музей ковбаски каррівюрст, Берлін, Німеччина
Берлін завжди дивував несподіваними музеями і хостелами, а ось музею найулюбленіших їх ласощів смажених сосисок не було. Ситуацію виправили 2009 року і створили невеликий музей присвячений ковбаскам Каррівюрст.
Музей розбитий на п’ять секцій, які присвячені створенню цієї популярної закуски, окрема секція – спецій і приправ. У музеї можна дізнатися про винахідницю смажених ковбасок і переглянути сцени, в яких присутні різні закуски.
Усередині музей смаженої ковбаски має оригінальний дизайн: зі стелі на відвідувачів звисають червоні краплі кетчупу, дивани зроблені у формі сосиски, у залі встановлено поролонову картоплю-фрі, яка «обіймається» зі смаженою ковбаскою. У спеціальному відділенні можна спробувати приготувати ковбаски самостійно, тут же розповідають про різні спеції та приправи, якими заправляють страви. Окрема експозиція демонструє зміни смакових пристрастей людей упродовж п’яти тисяч років. Але у музеї є місце, де завжди повний аншлаг: це кафе, в якому можна посмакувати сосисками з найрізноманітнішими соусами.
Цій німецькій страві швидкого приготування вже понад 70 років. Сосиска готується з подрібненої свинини, часом до неї додається яловичина. Перед поданням до столу її густо поливають кетчупом і посипають порошком карі.
Уперше цю їжу запропонували у вересні 1949 року відвідувачам закусочної у західному районі Берліна Шарлоттенбург. А вигадала таку поживу її власниця Герта Хойвер, котра додала до традиційної смаженої сосиски кетчуп, вустерський соус та індійські спеції карі.
Спосіб приготування простий: сосиску смажать у киплячій олії до утворення хрусткої шкоринки, нарізують шматочками та подають з кетчупом і карі, поєднання яких створює незвичну на смак приправу. Гарніром слугує картопля фрі, котру теж посипають карі. Всезнаюча німецька статистика стверджує: щороку у Німеччині споживається 800 млн тонн карівурст!
Музей паразитів, Японія
Музей був заснований Камегаї Сатору в 1953 в місті Мегура, в Японії , з метою дати людям знання про небезпеку, яку несуть паразити, що мешкали в той момент в Японії. На щастя, більшість із цих істот зараз вже зустрічаються тут вкрай рідко, хоча вони широко поширені в інших регіонах світу.
У музеї виставлено близько 45 тисяч не надто приємних експонатів, це паразити різних типів з усього світу.
Це один із дуже нечисленних музеїв у світі, присвячених саме паразитичним організмам. Експозиція влаштована не для того, щоб налякати відвідувачів – вона покликана зацікавити людей. Понад 50 000 людей приходять у музей щороку, щоб помилуватися сотнями паразитів, що мешкали в людях та інших живих істотах, а зараз зберігаються у банках із формальдегідом.
Експонати, показані на першому поверсі музею, дають різнобічне уявлення про величезну кількість та різноманітність паразитів у природі та їх життєвому циклі. Експозиція другого поверху присвячена паразитам, які можуть жити в тілі живих істот, у тому числі і в тілі людини.
Серед рідкісних паразитів – є ті, що виявлені в тілі риби латимерії, яка називається «живими копалинами». Інші експонати – дрібні істоти, які подорожують живими тканинами тварин і жахливо деформують людське тіло – для демонстрації їх особливостей у музеї представлені фотографії.
Гідне місце в колекції займає дев’ятиметровий стрічковий хробак – цип’як, який виріс у кишечнику 40-річного чоловіка з Йокогами, якому не пощастило з’їсти заражену форель. Цікаво, що ця тварина виросла з крихітного черв’ячка до такого розміру лише за три місяці.
Привертають увагу й інші експонати – наприклад, паразити, що викликають лихоманку, або шистосоми, здатні жити у венозній крові.
