У місті Фрідріхсхафен на Боденському озері знаходиться єдиний у світі музей дирижаблів Цеппелін. Музей отримав свою назву на честь будівельника дирижаблів графа Фердинанда фон Цеппелін. Музей був заснований у 1996 році у колишній будівлі річкового вокзалу. На першому поверсі відвідувачів зустрічає приватна колекція автомобілів графа Цепеліна та хроніка подорожі дирижабля Гінденбург до Америки.
Дирижабль є літальним апаратом, який піднімається в повітря за рахунок сили Архімеда. У повітря дирижабль піднімається за тим же принципом, що і повітряна куля: у його куполі міститься газ, який легший за повітря. Зазвичай для цих цілей використовується водень чи гелій.
Через різницю щільностей газу всередині купола дирижабля та навколишнього повітря створюється підйомна сила, яка «виштовхує» судно вгору. Від повітряної кулі дирижабль відрізняється тим, що має рухову установку, що дозволяє змінювати висоту та напрямок руху.
Дирижаблі цілком природно розділилися на м’які, жорсткі і напівжорсткі. У м’якого дирижабля форма оболонки підтримувалася лише силою тиску газу, що її наповнює. Ці дирижаблі були прості у виготовленні та недорогі. Тому їх будували у багатьох країнах десятками та сотнями. Ті дирижаблі, які піднімаються в небо зараз, це, як правило, м’які дирижаблі. Їх ще називають англійським словом «blimp».
Усередині жорсткого дирижабля був каркас. Найчастіше цей каркас виготовляли з легкого та міцного алюмінію. Форма каркаса була близька до сплющеного еліпсоїда. Іноді, коли слово «еліпсоїд» здається занадто незрозумілим, кажуть, що дирижабль схожий на сигару.
Усередині каркаса розміщувалися м’які газові резервуари, що наповнювалися воднем, через що виникала сила Архімеда, яка піднімала повітряний корабель над землею.
Вперше конструкцію дирижабля запропонував французький військовий інженер Жак Меньє. У 1784 році він презентував концепцію Французькій академії наук, проте проєкт так і не реалізували. Перший дирижабль здійнявся у небо лише через сімдесят років. У 1852 році повітряного гіганта, що працював на паровому двигуні і зовні нагадував величезну сигару, розробив французький учений Анрі Жіффар.
А у 1884 році французький інженер Артур Костянтин Кребс побудував дирижабль «Франція» з електричним двигуном. Розробки Жіффара та Кребса мали суттєву ваду. Ємність з легшим за повітря газом, завдяки якому літальний апарат здіймався у повітря, мала м’яку оболонку. Через це наповнена воднем або гелієм куля легко деформувалася, і дирижаблем було складно керувати.
Учені по всьому світу намагалися знайти спосіб усунути цей недолік. Найбільшого успіху у розробці дирижаблів на початку ХХ століття досягнув колишній німецький офіцер Фердинанд фон Цеппелін
Граф фон Цеппелін був фанатом повітроплавання. У 1863 році Цеппелін приїздить до США у якості воєнного спостерігача (під час громадянської війни Півдня і Півночі) Саме тут йому довелося вперше піднятися на повітряній кулі і пролетіти над долиною Міссурі. Ця подія не просто змінила життя самого графа фон Цеппеліна, але й суттєво вплинула на історію повітроплавання.
Повернувшись на батьківщину, він постійно турбується цією темою: готує проєкти повітроплавальних апаратів, переконує своє військове керівництво щодо перспектив використання повітроплавання у військових справах, мріє та експериментує з матеріалами та двигунами для дирижаблів. Фахівці досить холодно сприймають його вигадки, а військові колеги навіть глузують з його фантазій. Але сам граф не полишає своїх мрій.
Пізніше Цеппелін придбав патенти угорського винахідника Девіда Шварца, який проєктував суцільнометалеві дирижаблі.
Улітку 1888 року він почав створювати перший дирижабль жорсткого типу з алюмінієвим корпусом.
Повітряний гігант отримав назву LZ-1 (Luftschiff Zeppelin 1) і був досить масштабним. Судно сягало 128 метрів завдовжки, майже 12 метрів в діаметрі, а всередині балонетів, розташованих під металевим каркасом, могло поміститися 125 тисяч кубометрів газу. До низу корабля кріпилися дві металеві гондоли, кожна з яких містила 4-циліндровий бензиновий двигун, що з’єднувався з гвинтами, розташованими по обидва боки від корпусу дирижабля.
LZ-1 вперше здійнявся у небо 2 липня 1900 року, за три роки до легендарного польоту братів Райт. Політ дирижабля тривав 18 хвилин і був досить успішним, але дирижаблем було складно керувати, а двигуни виявилися заслабкими – один з них вийшов з ладу просто під час польоту.
Наступні моделі Цеппеліна – LZ-3 та LZ-4 – були більш вдалими. Вони мали кращі показники потужності та швидкості, могли літати на більші відстані та були простішими у керуванні.
У 1907 році LZ-3 провів у повітрі вісім годин. А 1 липня 1908 року LZ-4 здійснив 12-годинний політ над Швейцарією, розвинувши швидкість 40 км/год.
Успіхи дирижаблів Цеппеліна зацікавили німецький уряд. Чиновники пообіцяли профінансувати проєкт, якщо одному з літальних апаратів графа вдасться провести у повітрі добу. Винахідник погодився на пропозицію, і вже 4 серпня 1908 року дирижабль LZ-4 вирушив у 24-годинний політ. На жаль, повітряному гіганту не пощастило – через шторм судно потрапило в аварію і вибухнуло.
Проте німці настільки повірили у розробки Цеппеліна, що зібрали шість мільйонів марок на будівництво нового дирижабля. У вересні 1908 року граф заснував цілу компанію зі спорудження цепелінів – Luftschiffbau Zeppelin. А ще через рік – першу у світі авіакомпанію Deutsche Luftschiffahrts-Aktiengesellschaft (DELAG).
Цепеліни стали нечувано популярними та почали використовуватися для пасажирських перевезень, зокрема, екскурсійних круїзів. Першим комерційно успішним дирижаблем став LZ 10 Schwaben, що вперше здійнявся у небо 26 червня 1911 року. Цей дирижабль здійснив понад двісті рейсів Німеччиною і навіть перевозив кронпринца Пруссії Вільгельма з дружиною.
До початку Першої світової війни «цеппеліни» вже здійснили 1588 польотів, перевезли більше 34 тисяч пасажирів та чимало вантажів, у тому числі й пошту.
Після початку Першої світової війни цепеліни почали застосовувати і у військових цілях. За допомогою них німці скидали бомби на Велику Британію. Це було не надто ефективно, адже прицілитися з дирижабля було вкрай важко і бомби зазвичай не потрапляли у ціль . Однак успішно сіяло паніку серед населення.
За допомогою дирижаблів відстежували субмарини – ті були непомітними для морських суден, проте легко прослідковувалися з повітря. Цепеліни також захищали конвої з повітря та транспортували на великі відстані боєприпаси, що було не під силу тогочасним літакам.
Однак специфічна конструкція дирижаблів робила їх вразливими. У 1916 році британці почали застосовувати проти цепелінів вибухові боєприпаси. Це ефективно знищувало літальні апарати, які Вінстон Черчилль іронічно охрестив «величезними міхурами горючих та вибухових газів». Шістдесят з вісімдесяти споруджених під час війни німецьких дирижаблів було зруйновано.
Після війни дирижаблі не втратили своєї популярності. Цепеліни транспортували заможних пасажирів через Атлантичний океан і вважалися справжнім технологічним дивом.
Творця дирижаблів не стало в 1917-му. А через 20 років після нього скінчилася й золота доба дирижаблебудування
У 1929 році пасажирський дирижабль «Граф Цеппелін», збудований на честь 90-річчя Фердинанда фон Цеппеліна, здійснив перший в історії повітроплавання навколосвітній переліт лише за 21 день.
У місті Фрідріхсхафені завдяки енергії та засобам графа фон Цепеліна був створений концерн з будівництва дирижаблів. До нього входила власне верф, де збиралися і готувалися до польоту повітряні кораблі. Верф являла собою елінг, високу будівлю, в якій можна було вкрити дирижабль від дощу та вітру. Елінг був закріплений на плавучій платформі, яку можна було переміщати поверхнею Боденського озера.
Фрідріхсхафен – місто маленьке. Музей дирижаблів у ньому – головний екскурсійний об’єкт. До нього ведуть усі дороги у місті, що не дивно. Він знаходиться у будівлі колишнього річкового порту. Будівлю цю звели в 1930-ті роки в модному тоді конструктивістському стилі «баухаус», який характеризується простими прямокутними формами, широкими вікнами та відсутністю будь-яких прикрас.
Головний експонат музею у Фрідріхсхафені – фрагмент знаменитого дирижабля «Гінденбург», який реконструювали для того, щоб відвідувачі змогли побувати на борту гігантського повітряного корабля, розміри якого можна порівняти з найграндіознішими технічними об’єктами.
Дирижабль, розміри якого досі не змогло перевершити жодне судно в історії авіації, будували в Німеччині з 1931 року. Його перший пробний політ відбувся 4 березня 1936 року. Запланований на ранок зліт перенесли через погану погоду – лише о 15:08 головний конструктор дирижаблів і, як би сказали сьогодні, шеф-пілот Хуго Еккенер підняв LZ-129 у повітря. Політ пройшов маршрутом над озером Бодензее і околицями Фрідріхсхафена і тривав близько трьох годин.
Після серії випробувань LZ 129 отримав сертифікат льотної придатності та був переданий компанії Deutsche Zeppelin-Reederei (DZR). На його борт було нанесено назву «Гінденбург» (Hindenburg) – на честь першого рейхспрезидента Німеччини, який помер у 1934 році, фельдмаршала Пауля фон Гінденбурга. Вже 23 березня 1936 року «Гінденбург» виконав свій перший рейс, а 6 травня вийшов на трансатлантичні лінії.
«Гінденбург» був гігантом, він мав 246 метрів завдовжки (це трохи менше за висоту Ейфелевої вежі і майже збігається з довжиною лайнера «Титанік»). Об’єм зовнішньої оболонки становив близько 200 тисяч кубометрів. При заповненні цього обсягу воднем створювалася підйомна сила, здатна підняти на небо 242 тонни. При цьому конструктори забезпечили корисне навантаження 124 тонни. На борту найбільшого у світі повітряного судна могло розміститися 22 члени екіпажу та 75 пасажирів.
Звичайно, ці цифри виглядають дуже скромними порівняно з технічними даними пароплавів, які тоді курсували між Європою та Америкою. Але повітряний корабель брав швидкістю. 4 дев’ятисотсильних двигунів фірми «Майбах» забезпечували швидкість польоту 140 кілометрів на годину. Таким чином, цепелін міг перенести пасажирів з Німеччини до Нью-Йорка за 2,5 доби замість тижня або навіть 10 днів! На найвищому хмарочосі Нью-Йорка навіть встановили причальну щоглу для дирижаблів, що прибувають.
Але повернемося до музею у Фрідріхсхафені. На першому поверсі серед автомобільної колекції відвідувачі бачать розкішний автомобіль «Maybach Zeppelin», що стоїть поряд з алюмінієвим трапом.
Причина цього очевидна. Видатний інженер-самоук Вільгельм Майбах у 1907 році залишив компанію Даймлера, одним із засновників якої він був. У 1909 році разом із графом Цепеліном він заснував компанію з виробництва авіаційних двигунів для дирижаблів. У 1912 році ця компанія переїхала з Баварії до Фрідріхсхафена.
Вільгельма Майбаха недаремно називали королем конструкторів. Спроектовані ним двигуни були легкими та надійними. Під час Першої світової війни двигуни Майбаха встановлювалися на бойових цепелінах.
Після закінчення війни, згідно з Версальським договором, у Німеччині було заборонено виробництво військової техніки. Авіаційні двигуни також потрапили під заборону. Фірма «Майбах» переключилася на виробництво двигунів для автобусів, вантажних автомобілів та локомотивів. 1925 року було вирішено виробляти також і легкові автомобілі. Компанія націлилася на виробництво високоякісних, комфортних та дорогих автомобілів.
Мета була досягнута. «Майбах» почав випускати легкові автомобілі вищого класу з 12-циліндровим двигуном потужністю 200 кінських сил, який розвивав максимальну швидкість 170 км/год. На той час це здавалося неймовірним. Та й зараз здається дивом, що важкий автомобіль розганявся до такої швидкості.
Автомобіль назвали «Майбах-Цепелін», і це добре римувалося з назвою дирижабля Graf Zeppelin LZ 127, який влітку 1929 здійснив кругосвітню подорож. Дирижабль був оснащений двигунами «Майбах». Значить, ці мотори надійні та потужні, а автомобіль «Майбах-Цепелін» – точно чемпіон світу. Це був добрий рекламний хід.
У наступній залі представлені основні віхи повітроплавання, макети дирижаблів, металева обшивка гондоли. Частини дирижаблів різних часів – гвинти, редуктори, кріплення, двигуни. Хроніка історії дирижаблів, починаючи з Жана Менье, конструкції Анрі Жиффара.
Зберігаються квитки, інструменти, засоби зв’язку, медалі, іграшки, одяг, лампова радіостанція 30-х років. Тут докладно описано історію повітроплавання часів Першій світовій війні, Великої депресії та Другої світової війні.
У музеї є бібліотека, де зберігаються документи з історії та техніки дирижаблебудування, біографічні дані засновників цього розділу науки. У залі «Людина, технології та мистецтво» демонструються інновації та високий рівень креативності у технологіях та мистецтві.
Головна зала другого поверху присвячена легендарній моделі LZ 129 «люксового небесного лайнера» – «Гінденбург».
На борту дирижабля «Гінденбург» було все, що потрібно для далекої подорожі: туалети, душ, спальні, ресторан. Всі меблі виготовили з легкого алюмінію, а ліжка в каютах теж були алюмінієві, прості і вузькуваті, що всім своїм виглядом натякають на те, що в каютах слід тільки спати.
Основний час у польоті пасажири проводили у спільних просторах. Тут були ресторан з вишуканою кухнею (звичайно, німецькою), бібліотека та концертний салон з єдиним у світі роялем з алюмінію.
На дирижаблі, наповненому вибухонебезпечним воднем, де при вході у пасажирів забирали сірники та запальнички, була навіть курильна кімната, своєрідна вершина інженерного мистецтва.
У курильну кімнату проводився піддув повітря, тиск у ній був вищим, ніж в інших
приміщеннях, щоб у жодному разі не допустити надходження повітря зовні: а раптом там виявиться водень. Тому входили в «курилку» через спеціальний тамбур, а всередині чергував стюард з особливою електричною запальничкою, що не дає відкритого полум’я.
Але головним у дирижаблі були широкі засклені вікна, через які пасажири могли милуватися красою землі чи океану, якими вони пролітали. Дирижабль летів на висоті кількох кілометрів, і видовище було захоплюючим. Принаймні квитки на трансатлантичні рейси коштували не дешево, але вільних місць у дирижаблях не було.
У музеї можна бачити найбільший фрагмент LZ 127 – гондолу з двигуном Maybach VL-2 максимальною потужністю 550 к.с. Загалом на дирижаблі було встановлено п’ять таких двигунів. Основним паливом для двигунів було газоподібне паливо (блау-газ), під які відводилися відсіки в нижній частині фюзеляжу об’ємом до 30 000 куб. м. Бензин брався на борт як додаткове паливо.
Судно виконало понад 60 успішних польотів.
Останній політ «Гінденбурга» розпочався увечері 3 травня 1937 року. Дирижабль вилетів із Німеччини до Нью-Йорка о 8 годині вечора. На його борту було 97 пасажирів та членів екіпажу. 6 травня 1937 року о 3 годині дня дирижабль завис над Манхеттеном, а потім попрямував у бік авіабази Лейкхерст, прибувши туди о 4 годині пополудні. Однак у місці посадки була сильна гроза і дирижабль висів у повітрі вище за грозовий фронт до 6 години вечора. За годину «Гінденбург» пішов на посадку. Однак о 19:25 через коротке замикання почалася пожежа в кормовій частині дирижабля. Полум’я поширилося корпусом дуже швидко, і через 34 секунди дирижабль, згорівши вщент, впав на землю. Жертвами катастрофи стали 36 осіб: 13 пасажирів, 22 члени екіпажу та один працівник служби посадки. Катастрофи дирижаблів та займання відбувалися і раніше.
Ця аварія була не настільки смертоносною, як катастрофа британського дирижабля R101. Проте вибух «Гінденбурга» набув нечуваного резонансу. Ця пожежа була знята кінохронікою, і справила на всіх гнітюче враження.
Було скасовано всі вже заплановані рейси не лише до США, а й до Бразилії. А невдовзі будь-які закордонні польоти на дирижаблях були заборонені урядом Німеччини. Практично за одну ніч дирижаблі відійшли в минуле і поступилися своїм місцем літакам. А 6 травня 1940 року Герман Герінг, міністр авіації Німеччини, наказав віддати на злам два дирижаблі, що перебували в робочому стані.
Після аварії «Гінденбурга» дирижаблі практично не використовували протягом 80 років. Однак зараз інтерес до них поступово повертається.
Їх використовують в основному для реклами, розважальних заходів чи досліджень. Низка компаній прагнуть використовувати повітряні судна для екскурсій. Так наприклад, круїзна компанія Ocean Sky хоче налагодити рейси пасажирських дирижаблів до Арктики.
Перший політ заплановано на 2023 рік. Виробляти їх, як і раніше, дорого, але тепер куполи наповнюють гелієм, а не воднем, що робить ці судна на порядок безпечнішими.
Інтерес до цього виду транспорту повертається із новими концептами сучасних дирижаблів – круїзних лайнерів для повітряних подорожей.
