Музей кораблів вікінгів (норв. Vikingskipshuset) присвячений кораблям вікінгів та археологічним знахідкам тієї доби. Музей існує з 1926 року, розташований на півострові Бюгдей (або Бюгдьо).
Що являють собою кораблі вікінгів? Це судна унікальної конструкції, які використовувалися в середньовічній Скандинавії за часів доби вікінгів (VIII—XI ст.).
Параметри кораблів вікінгів різнились в залежності від їх призначення, але загалом їх можна характеризувати як видовжені, легкі та гнучкі човни з низькими бортами, широким розвалом бортів, справжнім кілем, симетричними гострими носом і кормою та високо піднятими штевнями. Обшивка їх корпусу здійснювалась за характерною клінкерною технологією (внапусток), коли дошки обшивки корпусу човна частково перекривали нижній шар і скріплювались між собою металевими заклепками. Штевні деяких найбільших і найпрестижніших військових кораблів могли прикрашатись головами драконів та інших звірів, через що такі кораблі отримали назву дракари. Кораблі вікінгів використовувалися як у військових цілях, так і для дальньої торгівлі, розвідки, колонізації та у поховальних цілях.
Головні морські шляхи в Скандинавії пролягали в прибережних водах, тому більшість кораблів вікінгів мали легку конструкцію, тоді як деякі типи кораблів, такі як кнор, мали більш міцну і надійну конструкцію і підходили для довгих плавань у відкритому океані. На своїх кораблях вікінги плавали зі Скандинавії до Балтійського моря, Британських островів, Ісландії, Фарерських островів, Гренландії, Ньюфаундленду, Середземного моря, Чорного моря та Африки.
Видатних представників скандинавського суспільства, як чоловіків, так і жінок іноді ховали на кораблі. Тіло померлого готували й одягали в гарний одяг, а потім перевозили до місця поховання у фургоні, запряженому кіньми. Покійного поміщали на корабель разом із багатьма цінними речами. Коней, собак, іноді рабів і домочадців також могло бути принесено в жертву та поховано разом із покійним.
Поховання кораблів є давньою традицією в Скандинавії, що тягнеться принаймні до скандинавського залізного віку. Кораблі та водойми мали велике духовне значення в скандинавських культурах.
Експозиція музею представлена трьома стародавніми довгими кораблями, які були знайдені на території Норвегії:
Озеберзький корабель (норв. Osebergskipet) – дубовий корабель вікінгів, виявлений в 1904 року поблизу Тенсберга в норвезькій провінції Вестфолл.
Човен перебував під землею в поховальному кургані. Судячи з дендрохронологічних даних, корабель спустили на воду близько 820 року і до 834 року використовували в прибережній навігації, після чого він був використаний як поховальний корабель.
Озеберзький дракар – одне з найкрасивіших, найдовершеніших та найкраще збережених суден вікінгів.
Дракар – це особливий вид кораблів вікінгів із 30-ма парами весел і більше, який характеризується високо піднятими штевнями на носі та кормі, що були прикрашені зображеннями голів і хвостів драконів.
Курган, у якому був знайдений корабель, знаходився в затишному безлюдному місці, біля невеличкого струмка, на висоті 15 м над рівнем моря. Розміри кургану: 40 метрів завдовжки та 6,5 метра заввишки. Корабель був виготовлений в основному з дубових дошок, весла – з ялини. Вони були маленькими, ними неможливо було веслувати і скоріш за все зроблені з ритуальною метою для поховального обряду.
Довжина корабля 21,6 м, ширина – 5,1 м, розмір щогли міг коливатися від 6 до 10 м. При площі вітрила в 90 м² корабель міг розвивати швидкість до 10 вузлів (приблизно 20 км/год). Судно приводили в рух 30 веслярів.
Ніс і корма корабля прикрашені вигадливою різьбою у вигляді сплетених тварин, а також з’єднані у магічний символ, який складається з трьох переплетених трикутників.
На кораблі були поховані дві жінки віком 50 і 20 років (80 і 50 років за більш новими дослідженнями). Померлих вікінги помістили в центрі корабля у спеціальній похоронній камері. Спочатку передбачалося, що молода жінка могла бути служницею літньої жінки, і її було вбито під час похорону, аби служити своїй господині після смерті. Доказом цього була зламана ключиця. Однак після ретельного дослідження такий перебіг подій був виключений, оскільки виявили, що кістка була зламана ще за кілька тижнів до смерті жінки. Історики припустили, що старша жінка, можливо, була легендарною королевою Аса з клану Інглінгів, мати Хальвдана Чорного і бабуся першого короля Норвегії – Харальда Фейрхейра. Однак це лише припущення. Є версії, що це насправді шаманка-жриця.
ДНК-аналіз молодої жінки показав, що вона мала гаплогрупу U7, що походить з Південно-Східної Азії, яка відсутня серед вікінгів, але нерідко зустрічається на Близькому Сході, особливо серед персів (іранців). Висувалися також припущення, що жінка була родом з Причорномор’я. Можливо захоплена у полон амазонка.
Рештки обох жінок пізніше було перепоховано у відновленому Озеберзькому кургані.
Безперечним є той факт, що жінки належали до вищих привілейованих соціальних класів. Про це свідчать як саме поховання (у човні), так і предмети, знайдені разом з ними. До прикладу, на зубах молодої жінки виявили ознаки того, що вона використовувала металеву зубочистку – неабияку розкіш IX століття. Окрім кісток жінок, в кургані були знайдені ще кістки 14 коней, 3 собак та 2 биків.
У давнину гробницю пограбували «чорні археологи» – через носову частину корабля вони продерлися в курган й викрали коштовні речі: метали і дорогоцінне каміння. Однак, на щастя, до корми вони не дісталися й залишили по собі ще чимало цікавого.
На кораблі археологи виявили дивовижну та дуже різноманітну колекцію різних тканин і текстильних інструментів. Колекція складається з серії рваних гобеленів, вовняного та картатого льону, тасьми, бахроми, полотен, вишитих тканин та шовку.
Було виявлено великі шматки різнокольорових тканин, як лляних, так і вовняних. Більшість з них було у геометричних, ромбічних і свастичних візерунках. Ймовірно, вони слугували ковдрами і покривалами. Деякі зі знайдених фрагментів були прикрашені гарною вишивкою. Була також знайдена пара шкіряного взуття.
Були знайдені фрагменти гобеленів, які є однією з найкрасивіших знахідок, що зображують мистецтво вікінгів. Вони були вузькими – від 16 до 20 сантиметрів, і довгими – від 1-1,5 метра. Їх могли виткати на ткацькому верстаті, теж знайденому на кораблі.
Серед цікавих знахідок – чотири дерев’яні стовпи, увінчані головами міфічних тварин з вишкіреною пащею. Вони були розташовані в похоронній камері корабля Озеберг. Дерев’яні стовпи з головами тварин були близько півметра заввишки. Дослідники припускають, що різьблені оскалені голови звірів були поміщені по куткам похоронної камери.
Ще один цікавий момент полягає у тому, що через відкриту пащу однієї з голів була протягнута мотузка, на якій прив’язані брязкальця із залізних кілець. Припускають, що мотузки пропустили через роти чотирьох звірів, щоб створити захисну огорожу навколо похованого. Збереглися сліди мотузки, а також чотири брязкальця з переплетених залізних кілець, причеплені до мотузки, вони дзвеніли за найменшого руху. Очевидно таким чином, винахідливі вікінги хотіли зробити шумовий захист і унеможливити, щоб хто-небудь порушив «вічний сон» покійних.
Добре зберіглася голова змія на носі човна і його хвіст, яким, власне, закінчувалася корма. Обидва виконані у єдиному стилі вишуканої мистецької різьби по дереву.
Серед сотень об’єктів поховання в Озеберзі, були знайдені кілька дерев’яних саней, витесаних із бука й дуба, витончено прикрашених різьбленням та головами міфічних людей, тварин і чудовиськ.
Сани – з давніх-давен атрибут поховального обряду у русів і слов`ян. На санях перевозили тіла Ярослава Мудрого, Бориса і Гліба, Святополка. Навіть сьогодні в Карпатах, подекуди, перевозять покійника на санях, незалежно від того, зима це чи літо. Причину використання саней у похоронному обряді можна пояснити тим, що сани належать до найдавнішого архаїчного виду транспорту і являли собою символічне відправлення померлих у Небесний світ – Ирій, Вальгаллу.
У кургані був також знайдений чотириколіснний ритуальний віз. Він цікавий тим, що повністю декорований міфопоетичним рельєфним різьбленням. На ньому зображені чоловічки, змії, коти і птахи, а також декоративна голова вікінга -імовірно, епічного героя Гуннара з давньогерманської “Саги про Сігурда”, якого кинули у яму зі зміями. Віз у цьому похованні – не спроста, це атрибут, який символізує перевезення душ у світ мертвих.
На «борту» корабля також знайдено кілька предметів з рунічними написами. Археологи знайшли коротку круглу палицю, яка могла бути частиною весла або, можливо, прикріплена до носа чи корми човна – прикрашена дев’ятьма незвичайними рунами.
Дослідники-лінгвісти спробували цей напис розшифрувати і були здивовані – на загадковому предметі написано: «Людство ще мало знає». Що мали на увазі вікінги, залишаючи це повідомлення? Поки що загадка. Однозначно, той хто різав руни думав про глибоко філософські речі.
Завершує перелік цікавих пам’яток з Озеберзького кургану – загадкові антропоморфні фігурки-близнюки із латуні, які сидять із заплющеними очима у позі лотоса – позі медитації йога, приковані по обидві сторони у вигляді ручки до відра, котре зроблене з тиси. Археологи відразу «охрестили» пам’ятку – «Озеберзький Будда».
Фігурка декорована невластивим для вікінгів різнокольоровим орнаментом у вигляді 4-х свастик – ліво- і правосторонніх, а також має дещо азіатські риси обличчя. Науковці чомусь приписують походження цього скарбу Ірландії – мовляв саме звідти, в одному з монастирів, який було пограбовано, вікінги в поході здобули трофей й привезли додому. Насправді, це доволі екзотична і цікава фігурка, яка вимагає серйознішого аналізу. Зовні дійсно дуже нагадує Будду і, хто-зна, можливо вона була взята в одному з далеких Тибетських монастирів?
Гокстадський корабель (норв. Gokstadskipet) корабель вікінгів типу карв, що використовувався в IX столітті як поховальний корабель і виявлений у 1880 році в кургані в Гокстаді на березі Саннефіорда біля міста Саннефіорд, район Вестфолл в Норвегії. Це найбільший збережений корабель вікінгів у Норвегії.
Карв – невеликий тип корабля вікінгів із широким корпусом, дещо схожий на скандинавський торговий корабель кнор. Карв використовувався як невеликий військовий або вантажний корабель, а також як круїзне представницьке судно.
Курган завдовжки 45 метрів і висотою 5 метрів із блакитної глини та торфу чудово зберіг і поховання, і сам корабель. Розкопки в Гокстаді розпочалися у травні 1880 р. Літо того року видалося надзвичайно спекотним для Норвегії, що полегшило роботу в ході розкопок, але не пішло на користь кораблю.
Доводилося часто обливати водою дерев’яні деталі судна та прикривати їх гілками та брезентом, захищаючи від висихання. Адже дерево, висихаючи починало згинатися і кришитися. Незабаром судно встановили на опори прямо в ямі, підготувавши його до транспортування.
Судно належить до напіввійськових, напівторговельних кораблів вікінгів типу карв і має довжину приблизно 23 м і ширину 5,25 м. Вітрильне озброєння складається з одного великого прямого вітрила, зшитого з вертикальних полотнищ. Довжина гребного весла – 5,5 м. Отвори для весел вказують на 16 пар весел, отже, ми маємо 32 весляра плюс ще 32 людини, які могли веслувати поперемінно, враховуючи загальну кількість щитів, які явно не були просто прикрасою бортів.
Корабель побудований повністю з дуба за клінкерною технологією – дошки бортів йдуть у внапусток, покриваючи частково один одного, і багато орнаментоване. Щоб побудувати такий корабель потрібно було зрубати цілий гай дубів. Адже зі стовбура високого дуба отримували лише кілька дошок для обшивки судна.
На борту знаходився також намет, жердини якого були прикрашені різьбленням і завершувалися головами драконів і, як щити, розфарбовані чорною та жовтою фарбами. На планширі висіли, перекриваючи один одного, 32 щити з дерева діаметром близько 1 м. Великі та малі посудини з дерева, мідний котел для варіння їжі, сталевий котел на трьох ніжках, чаші та тарілки з дерева, а також дерев’яні сани доповнювали постачання. При розкопках було знайдено також ґудзики та застібки з бронзи, свинцю або позолоченого срібла.
Несподіваною виявилася знахідка павича, кістки якого й залишки пір’я лежали в районі корми. На той час павич був символом найвищої соціальної еліти в Європі. У повідомленнях про розкопки згадуються знайдені частини дерев’яного ложа, яке, наприклад у германців, почало входити в ужиток тільки з 750 р., і частина гральної дошки, одна сторона якої схожа на дошку для гри в шашки, а інша, з лініями – ігри мюле.
На судні було три човни, які під час плавання зазвичай буксирували. Але від них залишилися лише уламки. Довгий час вважалося неможливим реконструювати їх через дуже сильні руйнування.
У гробниці археологи знайшли скелет чоловіка зростом 184 см у віці понад 50 років, який, мабуть, страждав на подагру і був кульгавим. Чоловік лежав на дерев’яному ліжку. Він помер від ран, отриманих у бою. Рани нанесені йому, говорять про три види зброї – бойову сокиру, меч та ніж. Антропологи нарахували 7 ран без слідів загоєння, що залишили сліди на скелеті.
Мерця багато одягли, але ні зброї, ні коштовностей не знайшли, все це було розграбовано ще в давнину.
Людина, похована на кораблі, ймовірно була Олафом Білим (Olaf Inn Hviti), королем вікінгів. Але пізніше цю версію визнали хибною.
Тунський корабель (норв. Tuneskipet) – корабель вікінгів типу карв (найменший тип довгих кораблів вікінгів), що був побудований приблизно в 900 році і пізніше використаний як поховальний корабель. Виявлений в 1867 році археологом Олуфом Рюгом в так званому «Кургані човнів» на фермі Хауген на острові Рольвсей в Туні, Естфолл, Норвегія.
Корабель було побудовано приблизно в 900 році н.е. Судно збудоване з дуба, обшивка корпусу зроблена по клінкерній технології (внапусток). Судно зберіглося частково, і, ймовірно, було 18,7 метри завдовжки з одинадцятьма або дванадцятьма рядами весел. Ширина судна – 4,3 метра, довжина кіля – 14 метрів.
Судно має масивну конструкцію зі шпангоутами з негнутих колод відповідної форми, товстими балками і цільним
