Музей водопостачання Метрополітен знаходиться у старій насосній станції Честнат-Гілл і розташований на узбережжі однойменного водосховища. Музей розповідає історію однієї з перших міських систем водопостачання в США. Центральним елементом Музею водних споруд є колекція парових машин.
У музеї зберігаються три оригінальні парові насоси – Leavitt, Worthington і Allis. Вони працювали на вугіллі, є пам’ятками технологій та інновацій XIX ст. Ці три парові машини забезпечували водою центральні райони Бостона до середини 1970-х років, коли було запущено водосховище Куаббін. Вони все ще доступні як резервний варіант у випадку надзвичайної ситуації з водою.
У 1876 році було створено Бостонську водну раду, що стало важливим кроком вперед на шляху забезпечення водою усіх районів міста. На той час тиск води був недостатнім. Про це свідчить те, що в 1872 році в центрі міста виникла пожежа, яку не могли загасити протягом 15 годин. Вона завдала збитків на 80 мільйонів доларів. Ще однією причиною необхідності побудови насосної станції було стрімке збільшення населення міста (у період між 1870 і 1880 роками населення зросло на 100 000 жителів). Гостро постала проблема санітарії та здоров’я. Необхідно було добре налагодити постачання чистої води.
Насосна станція, де зараз розміщено музей, була спроектована архітектором Артуром Х. Віналем у 1886-1887 роках у романтичному стилі Церкви Трійці в Бостоні, побудованої Генрі Річардсоном.
Коли Віналь закінчив роботу, він настільки пишався результатом своєї діяльності, що наказав вирізьбити своє обличчя та обличчя своєї дружини на будівлі.
Коли у 1887 році відкрилася насосна станція Честнат-Гілл, вона була оснащена двома насосними двигунами Holly-Gaskill, кожен потужністю 8 млн. галонів води (понад 24 млн. л) на день. День, коли в місті почала працювати перша система водопостачання, став справжнім святом для містян і його гучно відзначили.
У 1894 році був встановлений насосний двигун Leavitt. При нормальній швидкості 50 обертів на хвилину він викачував 25 млн. галонів (понад 90 млн. л) води за 24 години. На той час він став одним з найефективніших насосних двигунів у світі. Двигун був виведений з експлуатації в 1928 році, але залишається на своєму початковому місці. Він відкритий для загального огляду в музеї водопостачання Метрополітен. У 1973 р. Американське товариство інженерів-механіків оголосило його історичною пам’яткою машинобудування.
У період 1897-1898 рр. під керівництвом Едмунда Вілрайта будівлю було розширено для розміщення третього двигуна – п’ятиповерхової парової машини Allis. Він перекачував 30 млн галонів води (понад 111 млн л) кожні 24 години.
Водопровідні служби очікували, що двигун Leavitt прослужить роками, але коли прибули іммігранти й Бостон анексував сусідні громади, знадобилося більше води. Тому в 1922 році один із двигунів Holly-Gaskills був замінений насосним двигуном Worthington-Snow, який міг качати майже вдвічі більше, забезпечуючи більшу потужність насосної станції.
