Музей води у Лісабоні, Португалія 

Музей води у Лісабоні (Museu da Água da Epal) створено і присвячено історії водопостачання міста. Музей складається з чотирьох основних об’єктів: 

Акведук «Вільні води» –
Águas Livres Aqueduct
(1732, 1834-1960)
Парова насосна станція «Барбадіньос» – Barbadinhos Steam Pump Station
(1880-1928)
Водосховище
«Матір води Аморейрос» –
Mãe d’Agua das Amoeiras
(1746)
Водосховище «Патріарше» – Reservatorio da Patriarcal (1856-1940)

Відомо, що першу систему водопостачання Лісабону, залишки якої знайдено у 16 століття було створено ще за часів римлян.  Лісабон стрімко розвивався, а чисельність його населення зростала, до того ж води річки Тежу стали непридатними для споживання через її близькість до океану, і, як наслідок, високого рівня солоності води. Тому у 18 столітті виникла потреба у створенні нової системи водопостачання для міста.

Для допитливих!

Тежу – найбільша річка на Піренейському півострові, яка протікає через території Португалії та Іспанії.

Головний об’єкт нової системи Акведук Águas Livres («Вільні води») було побудовано за часів правління короля Жуана V з 1731 по 1799 рік. Це величезна система збору та транспортування води, яка передбачала використання водних джерел гірського масиву Сінтра для задоволення потреб Лісабона.

Обрана траєкторія нового акведуку збігалася з траєкторією давньоримського. Для реалізації проєкту з казни виділялися гроші шляхом стягнення податку під назвою «королівський водний збір» на товари першої необхідності, такі як оливкова олія, вино та м’ясо. Будівництвом керував португальський інженер Мануель да Майа. 

Акведук виконано у стилях бароко та неокласицизму. Більша його частина знаходиться під землею і час від часу виходить на поверхню у вигляді грандіозних аркад. Найвідоміша з них виходить на поверхню у долині річки Алкантара. Вона складається з 35 арок, 21 арка з яких має  напівкруглу форму, 14 – стрілчасту, найвища– 62 м і 33,7 м в довжину. Має загальну довжину – 941 м. 

Загальна ж довжина системи акведуків Агуас-Ліврес усередині та за межами Лісабона в середині 19 століття становила близько 58 км. Ця система складається з головної ділянки довжиною 14 км, кілька другорядних секцій для транспортування води з приблизно 60 джерел та 5 галерей для забезпечення близько 30 фонтанів у столиці.

Вважається, що акведук Águas Livres не постраждав під час Лісабонського землетрусу у 1755 році саме завдяки своїй конструкції. 

Для допитливих!

Великий лісабонський землетрус

З 1960-х років його води більше не використовувалися для споживання людьми.

У 1910 року він отримав статус національного пам’ятника і вважається видатним твором гідротехніки

Через великий приріст населення Лісабона води, яку подавав Акведук Águas Livres, вже не вистачало аби  задовольнити потреби міста. Аби вирішити цю проблему у період з 1871 по 1880 було побудовано новий Акведук в Альвії. На місці колишнього францисканського монастиря, займаного італійським братством «Барбадіньос» Barbadinhos, було побудовано водосховище, яке наповнювалося водою з нового Акведуку.

Поруч з водосховищем у період між 1880 та 1924 роками звели парову насосну станцію, призначену для перекачування води з акведука у високі райони міста. 

Парова насосна станція «Барбадіньос» Barbadinhos є пам’яткою архітектури, яка чудово збереглася до наших днів. Це будівля, в якій розташовані чотири парові машини та п’ять котлів, які використовували для збільшення обсягу води, доступної для розподілу.

Зараз у будівлі станції знаходиться постійна експозиція Музею води, яка дозволяє зрозуміти принцип роботи та взаємозв’язок між численними об’єктами акведука Лісабона, дізнатися багато цікавих фактів, пов’язаних із водою. У постійній експозиції представлені унікальні старі парові двигуни, безцінні елементи індустріальної археології, які вдалося зберегти.

Водосховище «Мати Води»  Mãe d’Água знаходиться в кінці системи Акведука Águas Livres. Це вражаючий водний резервуар об’ємом 5500 кубічних метрів був спроектований угорським архітектором Карлосом Марделем у 1746 році, будівництво завершив Рейнальдо Мануель Сантос у 1834 році.

Водосховище представляє собою великий, яскравий простір, інтер’єр якого нагадує стародавній собор. Вода з джерел стікає в резервуар глибиною 7,5 метрів через кам’яний фонтан у вигляді пащі дельфіна. З резервуара виходять чотири колони, які підтримують склепінчасту стелю, яка, у свою чергу, підтримує чудову терасу, з якої відкривається панорамний вид на місто Лісабон.

«Патріарше водосховище», також відоме як Praça de D. Pedro V Reservoir, розташоване під землею королівського саду Príncipe Real. Його було спроектовано у 1856 році французьким інженером Луї-Шарлем Мері, а побудовано між 1860 і 1864 роками. Цей резервуар був призначений для постачання води до центральної частини міста Лісабон.

Він складається з двох відсіків загальним об’ємом 884 м3 води і має восьмикутну форму, яка повністю збігається з формою залізної огорожі навколо озера з фонтаном, яке знаходиться над водосховищем. Резервуар побудований з кам’яної кладки, має тридцять один стовп різної ширини заввишки 9 м. Ці стовпи підтримують кам’яні арки, які, у свою чергу, підтримують куполи стелі. Над цими куполами і знаходиться вищезгадане озеро з фонтаном, яке виконувало функцію аерування води перед тим, як вона потрапить до водосховища. Викинута вода надходила в резервуар через чотири отвори, розташовані на дні басейну, оснащені трубками, які виходили на поверхню води і функціонували як дренажі. 

З водосховища виходять три підземні галереї, по яких зараз проводять окремі екскурсії для туристів.

Для допитливих!

Аерація води – це процес вилучення з води шкідливих домішок (газів, іонів заліза, колоїдів тощо) способом дощування, каскадування, переміщування, продування, нагрівання і фільтрування. У біологічному очищенні стічних вод аерацію води використовують для окислення органічних речовин і забезпечення киснем аеробних бактерій.

Воду до «Патріаршого водосховища» спочатку постачав акведук Агуас-Ліврес, а з 1833 року – система Альвієла. 

«Патріарше водосховище» було дезактивовано наприкінці 1940-х років, а з 1994 року є частиною Музею води.

Невелику, але змістовну експозицію Музею води було створено навколо першої парової насосної станції міста. Нині музей Museu da Água  знаходиться у власності компанії EPAL, яка є відповідальною за підтримку системи водопостачання у столиці Португалії. 

Колекція Музею води поділяється на такі напрямки:

  • Вода на планеті Земля
  • Історичні засоби подачі води на прикладі міста Лісабон
  • Вода та природничі науки: кругообіг води.
  • Вода та технологія: Urban Water Cycle – очищення води для споживання людиною та очищення стічних вод.
  • Освіта та турбота про навколишнє середовище.
  • Акведук Águas Livres

У постійно діючій виставковій залі представлені експонати, макети, інсталяції та мультимедійні експозиції, що розповідають про історію, сучасний стан і перспективи водопостачання та водовідведення міста. Експозиція охоплює усі часові періоди Лісабона – від епохи римлян і до сьогодення. Лісабонський Музей води вважається одним з найкращих музеїв води у світі. Він отримав багато державних та всесвітніх нагород музейного спрямування. 

Лісабонський Музей води вважається одним з найкращих музеїв води у світі. Він отримав багато державних та всесвітніх нагород музейного спрямування. 

Лісабонський музей води – це не лише освітня і наукова установа дослідження води, а й сучасний візуальний літопис історії водяних споруд.  Проектуючи галерею, автори прагнули створити враження візуального безперервного потоку, який, подібно річці, несе відвідувачів вздовж експозицій музею. Виставкові столи розташовані уздовж стін (по ходу “маршруту”) та стилістично відповідають підлозі, декору на стінах та стелі, нагадуючи береги тієї річки.

Над дзеркальною стелею галереї розташовується основне освітлення, доповнене малопотужними джерелами світла на дні «ріки», що створює м’який і майже підводний світ. Цільова аудиторія музею – це студенти і школярі, тобто діти та підлітки. З цієї причини майже вся експозиція була розташована на рівні росту найменших з них, адже левова частина експонатів є інтерактивними.

Інфографіка (карти і умовні знаки), що прокреслена по всьому руху «ріки», контекстуалізує і пояснює експонати та їх зв’язок між собою.

Добавить комментарий

Ваш адрес email не будет опубликован. Обязательные поля помечены *