Наприкінці 19 ст. основним джерелом отримання питної води в місті були колодязі, до 1885 року їх нараховувалося 1245. Крім того, містяни страждали від постійних пожеж. Одна з таких пожеж спалахнула у палацовій спальні імператриці Цисі і знищила багато цінних речей. Тож питання надійного водопостачання постало дуже гостро. І імператриця Цисі наказала побудувати водопровідну станцію та міські трубопроводи.
Після цього група бізнесменів вирішила створити водоочисну та насосну станцію за допомогою парової машини для циркуляції води по периметру стін імперського міста.
Генерал Юань Шикай порадив імператриці Цисі дозволити бізнесменам продавати акції, щоб отримати капітал для будівництва системи водопостачання та імпортувати необхідне обладнання з Європи. 18 березня 1908 року чиновники міністерства сільського господарства, промисловості та торгівлі подали звіт про будівництво водопроводу в Пекіні. Сам звіт зберігається в музеї донині. Пекінська компанія водопостачання Jingshi Tap Water Co.Ltd стала початком нової ери для всього Китаю. Крім того, компанія була одним з перших китайських акціонерних підприємств. Їхні ліцензії та акції також виставлені в музеї.
Проте продавати воду було нелегко. Місцеві жителі скептично ставилися до водопровідної хлорованої води та продовжували використовувати колодязну воду. У відповідь на це водний завод розпочав рекламну кампанію, розклеївши по всьому місту листівки з поясненнями того, наскільки насправді безпечною є водопровідна вода. Компанії доводилося придумувати всілякі рекламні хитрощі, щоб змусити містян пити водопровідну воду – безкоштовні дегустації води, 50% знижки, безкоштовні доставки для інвалідів та людей похилого віку тощо. Врешті решт громадяни зрозуміли, що вода є безпечною, чистою та зручною для доступу.
